День пасічника для Ольги Романюк із села Світязь особливий. Бджолярами були її прадід, дід, баба і батько. Змалку допомагала татові на пасіці, та з роками, коли він постарів, то все журився: хто буде ходити коло його бджілок? Уже після його смерті Ольга Романюк зі сльозами на очах обійшла пасіку в лісі серед пахучих трав і дала собі слово – обов’язково продовжить родинну справу.
Баба Варка з дітьми вижила завдяки вуликам
– Бджолярство закладено в генах, – переконана Ольга Дмитрівна. – Бджілки – то Божі комахи, інакше їх не назвеш. Розмовляю з ними, дивуюся, якими треба бути розумними трудівницями, щоб носити нектар.
Ще прадід мав пасіку на хуторі Зались у лісі біля Світязя. Потім коло вуликів ходив дід Семен. Він загинув у перші дні війни у Польщі і досі невідомо, де похований. Коли пішов на фронт, його дружина Варка не роздала вулики, а тримала пасіку. Змалку їй допомагали сини Дмитро та Іван. Завдяки бджолам вони вижили під час війни. Коли у дворі стояла німецька кухня, то солдати забирали мед, а дітей натомість пригощали шоколадом. Врятувала пасіка і в повоєнні голодні роки, коли у колгоспі платили трудодні, а не гроші. Сини баби Варки теж стали знаними бджолярами. Батько Ольги Романюк Дмитро тримав велику пасіку, мав до тридцяти вуликів. Передплачував спеціалізовані журнали, газети, адже бджільництво – то ціла наука. З якою радістю і трепетом він доглядав своїх бджілок! І коли постарів, гірко журився, що його справу ніхто не продовжить.
– Бо у брата Івана два сини теж стали бджолярами, а у мого тата синів не було, я єдина дочка. Тож брав мене і на рибалку, і на пасіку, – Ольга Дмитрівна розчулилася від дитячих спогадів. – Я з дитинства йому допомагала коло вуликів, не боялася, що бджоли покусають. Подавала татові рамки, качала мед. А коли виросла, то мала свої справи і пасікою не займалася. Тато помер одинадцять років тому. Навесні я пішла на хутір, ходила навкруг тих вуликів і плакала. Вирішила: продовжу родинну справу.
Бджоли під лежаками гинуть від недобрих людей
Так жінка стала пасічником. Одягла на голову татову сітку, його бджолярський костюм – і взялася до справи. Попервах Ользі Дмитрівні допомагали знані місцеві бджолярі – Петро Парфенюк із села Світязь і Олександр Тимощук з Шацька. Вона і тепер радиться з ними та переймає їхній багаторічний досвід. Але потім життя закрутилося так, що вирішила покинути пасічникування.
– Перебула рік-два і думала розпрощатися з бджолами, бо було багато справ, – зізнається Ольга Дмитрівна. – Стала роздавати вулики, лишила собі тільки чотири татових, деякі дідові вже в негодність прийшли. Але не змогла покинути пасіку, бо то татова справа. Почала знову. Не для меду тримаю. Просто вірю в силу родинну, бо радість отримуєш і відповідальність несеш.
Діти, онуки, правнучка Ольги Дмитрівни ласують неповторним пахучим медом з хутірської пасіки. Вгощала і нас – запашний і смачний. На обійсті усе нагадує, що тут живе бджоляр з діда-прадіда. Подвір’я прикрашають старенькі дідові жовто-блакитні вулики, декоративні фігурки бджілок. І змайстрований татом бджолиний будиночок, який Ольга Дмитрівна перевезла з батькового двору.
– У цьому будиночку тато поставив лежаки, а під ними вулики. Багато людей приходили до нього. А тепер я відкриваю будиночок тим, хто просить, – каже Ольга Романюк. – Мою знайому розбив інсульт, вночі не могла спати, а в цьому будиночку засинала. Бо дзижчання бджілок лікує серцево-судинні хвороби, допомагає при недугах нервової, дихальної системи. Я вірю, що цей запах прополісу, бджолиний гул заспокоюють. Там аура як у намоленому храмі! Але ще тато казав: якщо впустити у будиночок з лежаками людей з негативною енергією, то бджоли загинуть.
Настоянка прополісу – для імунітету, трутневе молочко – для чоловічої сили
Родина Ольги Романюк славиться не тільки бджолярами, а й травниками. Захоплення народною медициною жінці передалося від маминої мами – баби Єви. Вона вчила онучку, де збирати цілюще зілля, які настоянки та чаї від різних хвороб вживати. А ще наказувала: «Як знайдеш зело, то поклади там шматочок хліба – як подяку природі». Досі Ольга Дмитрівна разом із чоловіком збирають лікарські рослини по світязьких лісах та болотах і вірять у їхню силу. А ще вірять у цілющість меду, пилку, прополісу. Тож поєднують у лікуванні трави і бджолопродукти. Ольга Дмитрівна впевнена, що завдяки настоянці прополісу не злягла від коронавірусу. І переконана, що життя своєму татові, який хворів на рак легень, продовжила завдяки таблеткам та зіллю і медовим продуктам. Він щодня спав на вуликах у бджолиному будиночку, пив настоянку прополісу. Тож зі свого досвіду Ольга Дмитрівна радить нашим читачам, як зробити ліки з бджолопродуктів:
– Прополіс – це найпотужніший природний антибіотик. Для дорослих прополіс настоюється на спирту або міцній горілці (дітям прополісову настоянку роблю на маслі на водяній бані). Прополіс треба покласти в морозилку, потім подрібнити, залити горілкою. Настояти два тижні. Пити по чайній ложці, розведеній з 3 ложками води. Вживати не щодня, а якщо є потреба, наприклад, першить горло, є розлад шлунка чи інша недуга. Також роблю настоянку на бджолиному підморі. Пригорщу мертвих бджіл залити 0,5 л горілки, настояти два тижні. А яке корисне трутневе молочко при різних хворобах, особливо для чоловіків! Збираю молочко з трутнів (бджіл, які не приносять користі), розводжу з медом – і готовий потужний імуностимулятор.
Хто продовжить родинну справу – поки невідомо. Ольга Дмитрівна, як колись її тато, теж зітхає. Внуки не цікавляться бджолярством. А от син, коли з Києва приїздить у гості, допомагає мамі на світязькій пасіці. Може, рід не розпрощається з бджолами?
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!