З коханим познайомив… собака

З коханим познайомив… собака

Невигадана історія

На роботі у Каті на особисті теми говорити не прийнято. Але і без цього вона розуміла, що на неї дивляться, як на білу ворону. За два роки, що працює у фірмі, дівчина була єдиною, хто ніколи не поспішав на побачення, кому ніхто не приносив букети. І хоч як Катя вмовляла себе, що їй байдуже до думки колег, це було не так.

Наближалися новорічні свята. Цей час Катя дуже не любила. Усі навколо бігали по магазинах, купували подарунки, метушилися, домовлялися, де зустрічатимуть свято… Каті ж уже третій Новий рік нікуди було піти. Найкраща подруга Дана вийшла заміж за німця і тепер живе за тисячі кілометрів. Вони спілкуються тільки по Cкайпу. Два роки компанію Каті у святкову ніч складала Туся – маленька кумедна болонка. Її подарувала Дана, коли від’їжджала в чужі краї.

– Буде тобі подругою замість мене, – сказала жартома.

 За цей час собачка стала Каті справді рідною душею. Як вона тішилася, зустрічаючи її з роботи! Підскакувала, лизала руки… Тільки Тусі Катя могла розповісти про найпотаємніше, чого не розказувала навіть Данці…

*** 

З Дімкою її доля звела випадково. Познайомилися в гостях у далекої родички. Він був цікавим чоловіком у розквіті сил. Мав бізнес, який приносив непоганий дохід, і старшу на вісім років дружину. А Катя тоді була молодою та наївною. Вона тільки-но закінчувала університет і вірила у справжнє велике кохання. Дівчина навіть по-справжньому ні з ким не цілувалася. І от Діма став її буквально переслідувати. Він зустрічав її після пар з букетами, запрошував у ресторани, дарував подарунки. Тримаючи дівчину за руку, казав, що дуже довго шукав таку, як вона.

– З жінкою у мене все – кінець. Живемо в одній квартирі як чужі люди. Уже півроку спимо у різних ліжках. У нас справа йде до розлучення, – шепотів він, солодко цілуючи.    

Катя й сама не зогледілася, як стала чекати зустрічей з Дімою, проводити з ним шалені ночі в готелях. Вона нікому про це не розповідала. Було соромно, бо ж коханий був жонатим. Та й, чесно кажучи, не було кому розказувати: у Данки тоді бурхливо розвивався роман з її німцем – і вона жила на дві країни. А більше подруг Катя не мала. З мамою вони не були близькими. Та й хіба зрозуміє сільська жінка, як можна зустрічатися з жонатим чоловіком, та ще й старшим аж на 15 літ?!

***

Усе закінчилося так само швидко, як і почалося. Одного разу Діма запізнився на побачення на цілих дві години. На німе запитання Каті відповів, потупивши погляд:

– Моя про нас знає. Оце розмовляв з нею. Вона сказала, що буде за мене боротися.

– А що ти?     

– Я… Я тебе люблю… Але з нею, напевно, не розлучатимусь… – далі Катя уже нічого не чула. Вона встала і пішла, не бачачи за слізьми перед собою дороги. І сама не знає, як пережила тоді розрив з Дімкою. Спочатку він ще приходив, хотів, аби вони й далі зустрічалися.

– Коханкою я не буду, – твердо мовила.

А потім чоловік просто зник з її життя. Данка поїхала у Німеччину. І тільки Туся була свідком Катиних одиноких ночей і сліз за втраченим коханням.

А чотири місяці тому вона загубилася. Якось на прогулянці дівчина відпустила улюбленицю з повідка, і та побігла у кущі. Катя спочатку кликала її, потім сама кинулася у ті хащі, та знайти болонку не змогла. Декілька тижнів вона щоранку і щовечора приходила у парк, шукаючи свою подружку. Клеїла оголошення на стовпах, розшукувала через Інтернет – марно. Тусі ніхто не повернув…

***

Катя повільно йшла вечірнім парком в останній робочий день у цьому році. Завтра на фірмі корпоратив, а далі – новорічні вихідні. Як же їй не хотілося йти на вечірку! Катя згадувала минуле свято. Усі співробітниці прийшли з кавалерами, а вона весь вечір просиділа одна, заїдаючи свою печаль сумнівної свіжості салатом…  Дівчині стало так себе шкода! Зрадливі сльози уже готові були покотитися з кутиків очей, аж раптом…

Звідкись долинуло знайоме скавчання. Катя оторопіла: помилки бути не могло. Це її Туся. Катя покликала собачку, і та весело закрутилася навколо своєї хазяйки.

– Тусько, хороша моя… А ще, кажуть, див не буває, – схопила на руки свою кудлату подружку.

– Чого це ви зачіпаєте мою собаку, – раптом пролунав сердитий чоловічий голос.

Катя підняла очі – і зустріла насторожений погляд високого молодого чоловіка.

– Вашу?! – від обурення у неї забракло слів. – Та я її загубила! Коли ви знайшли Тусю, хіба не бачили, що вона домашня?! Ви її просто вкрали!

Тут прийшла черга ніяковіти чоловікові.

– Я думав, що її просто викинули. Вона була така нещасна, тремтіла, скавчала, – почав виправдовуватися… –  До речі, мене Ігор звати.

 ***

Молоді люди розговорилися. Спочатку про Тусю, або Бульку, як її називав Ігор. Потім Катя сама не зогледілася, як поскаржилася, що їй ні з ким йти на новорічний корпоратив.

– Так давай я з тобою піду, – одразу запропонував Ігор.

Дівчина окинула критичним поглядом витягнуті на колінах джинси, потерту куртку, триденну щетину і дурнувату усмішку… Ох! Вибір у неї був невеликий. 

Коли тихоня Катя зайшла у ресторан під руку з молодим, одягнутим у стильний костюм чоловіком, її колеги були просто ошелешені. А до кінця вечірки стали просто заздрити. Ігор невимушено підтримував розмову з дамами, поки їхні чоловіки бігали на перекур. Став буквально душею компанії – всі заливалися сміхом від його історій. А як він танцював!  

Це була найкраща вечірка у житті дівчини! Катя із сумом прощалася з Ігорем біля дверей свого будинку.   

– Може, зустрінемось завтра, погуляємо разом з Булькою? Ой, вибач, Тусею, – несміливо запропонував молодий чоловік.

– Так завтра ж Новий рік! У тебе, напевно, інші плани.

– Плани на те й існують, щоб їх змінювати. Можемо зустріти Новий рік втрьох – ти, я і Туся. 

Через рік новорічну ніч Ігор з Катею провели у пологовому: вона народжувала сина. 

Марта ДИМИДІВСЬКА

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!