Діда відбила… нянька

Діда відбила… нянька

Невигадана історія

На старості дід Олексій та бабця Зося геть немічними стали. Нема тут що дивуватися – літа. Бог дав, що до вісімдесяти обоє дожили. При пам’яті, ходячі, от тільки здоров’я та рух уже не ті. Тому дочка, яка мешкає в місті і навідується нечасто, надумала найняти батькам-пенсіонерам доглядальницю.

Бо ж хоч донька все має, а старенькі батьки таки хочуть допомогти. Така вже в них натура. Тому й обробляють клаптик городу біля хати, курей-качок тримають. «Все не кроплєне, натуральне», – збираючи передачу, любила примовляти мама. Донька Валя, яка працювала заступником мера, не потребувала сільських продуктів, але не хотіла відмовою ображати батьків.

– Яка смачненька картопелька, а огірки аж солодкі! То не із супермаркету пластмаса, – прихвалювала, дякуючи. – Але ви вже не маєте сили то все глядіти. Я вам помічницю найму. Буду платити зарплату, а жінка допомагатиме на городі, може, і їсти чогось кращого зварить.

Категорично проти такої ідеї виступив дід Гальошка, як називали його сусіди. Він мало не плював у мобілку, так кричав.

– Доню, та нас люди в селі просміють, хто таке бачив! – мало не плакала мама.

Але донька була незворушна, надаремно ж працює на такій високій посаді. «У суботу Наталка приїде. Ждіть!» – і кинула трубку. Як кари Господньої старенькі чекали няньку (так вирішили її називати). Але Наталка виявилася жвавою, моторною молодичкою, якій було трішки за сорок. Про себе розказала коротко: давно вигнала чоловіка-пияка, виховує дочку. Їхати за кордон не може, бо малу нема на кого лишити, от і перебивається випадковими заробітками. Поки говорили, встигла хату підмести, павуків вигнати, борщик щавлевий поставила на плиту. «Ще на городі зілля виполю», – і зникла за дверима.

Дід з бабою переглянулися, зиркнули на порядок, на каструльку, звідки смачно пахло, і усміхнулися.

– Може, й справді нам тре таку няньку, – подобрішав дід.

Швидко збіг час. Наталка і врожай допомогла пенсіонерам у льох заховати. Наближалася зима.

– Буду рідше до вас навіду­ватися, бо ж роботи майже нема, – повідомила.

– Нехай буде так, – кивнула бабця Зося. Вона й не помітила, як дід зажурився, зачувши такі слова. Приходить субота – і починає діда Олексія крутити. Нервовий ходить, сердитий. Бабця вже не знала, з якого боку підступити. А як через тиждень приїде доглядальниця, то стає лагідним і покірним, як телятко. Навіть до автобуса її проводить, шкутильгаючи. «Чи то йому щось зайшло, чи на старості літ надумав за молодицями волочитися?» – крутилися у голові думки. Під час чергового заскоку баба в лоб запитала свого чоловіка:

– Що з тобою робиться? Як ми вдвох – гарчиш, як собака. Тільки нянька приїде – такий добренький, хоч до сраки прикладай.

– О, нарешті до тебе дійшло, що Наталя мені люба. Понімаю, що я старий, дурний, але вона казала – нема разніци в літах. Серцю ж не накажеш…

Бабця Зося як стояла, так і сіла, зачувши такі слова. Потім вщипнула себе, чи, бува, не спить. Усвідомивши, що то таки правда, заголосила на всю хату.

– Вспокойся, а то сусіди подумають, що я вмер. А я ще ого-го! – підняв догори палець. – Ми з тобою добре жили, то нашо на старості сваритися? Ніхто нічого не знатиме, як ти будеш мовчати. Наталка більше не приїде – хай Валька другу няньку шукає. Старішу. А до своєї я сам у місто їздитиму. І пенсії трохи дам, бо їй нема кому помогти…

Кілька тижнів не могла прийти до тями бабця Зося, аж злягла. Провівши кілька днів у ліжку, добре все обдумала, а потім плюнула і вирішила не звертати на старого уваги. Надіялася, що втихомириться, перекрутиться… Та де там. Й досі дід Гальошка щомісяця вибирається до міста. Коли зустрічає там когось з односельців, каже, що по пенсію в банк приїхав…

Руслана ТАТАРИН, Рівненська область

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!