Дитину вигляділа мати колишнього кавалера

Дитину вигляділа мати колишнього кавалера

Невигадана історія

На випускний до Юри зійшлися не лише родичі та друзі, а й сусідка тітка Марія. Лунала музика, хтось розчулено хлипав, а вона дивилася на змужнілого школяра і тихо зітхала. Це ж міг бути її рідний внук…

«Сирота тобі не пара»

Світлана з Юрком росли на одній вулиці, тож знали одне одного з дитинства. Разом бавилися, зі школи верталися. Поки були малі, не вельми розбиралися у соціальному статусі батьків, а як підросли, дорослі стали їх ділити. У Юри була багата сім’я. Батько працював далекобійником. Часто із закордонних поїздок привозив модний одяг, побутову техніку. Його син був першим кавалером на село. У Світлани мама весь вік спину гнула в колгоспі. Батько помер, коли вона ще в садочок ходила. Отак удвох з матір’ю й господарювали. А потім страшне горе мало не вбило 15-річне дівча. У найріднішої людини виявили онкохворобу. За рік похоронила і маму. Залишилася самісінька у хаті. Не дитина, але ще й не доросла. Добре, що Юра постійно був поруч. Хоч за ним бігали всі дівки, а він хилився до сусідки-красуні.

– Навіть і не думай про неї, – сердилася Марія, коли якась зі знайомих донесла їй про симпатії сина. – Сирота тобі не пара. Шукай дівчину з достойної сім’ї. От Ковальчуків Дарина. Батьки бізнесмени, й вона вчиться на юриста в городі. Нам підходить.

Хлопець лише скривився на ці слова. І далі залицявся до Світлани. Коли чоловік повернувся з чергового відрядження, Марія розповіла про походеньки сина.

– То давай заберу його до себе на роботу. Може, в дорозі забуде про цю дівку, – дав пораду батько.

Хотів Юра чи не хотів, але його таки відбили від Світлани. Бідна дівчина не могла поговорити з коханим, бо не мала за що купити мобілку. Зате до Юри щодня телефонувала багачка Дарина.

– А ти знаєш, що твій Юрка поїхав на наше весілля заробляти? – підколола якось вона у клубі Світлану.

Серце відмовлялося вірити у це. Але олії у вогонь при зустрічі підлила тітка Марія.

– Ти хороша дівчина, але зрозумій – Юра не для тебе, – випалила прямо в очі.

Світлана зрозуміла. Не одну ніч проплакала у подушку, а тоді вирішила вибратися з ненависного села. Зібрала речі і поїхала на Закарпаття до тітки.

Горілка забрала сина

А за два місяці приїхав Юра. Мати розповіла, що Свєту посватали за якогось багатія з Карпат. Хлопець місця собі не знаходив, але його кинулася втішати Дарина. А невдовзі й весілля відгуляли. Свати раділи, що поєдналися заможні з багатими. Юра перехиляв чарку за чаркою, коли гості кричали: «Гірко!» Молода сім’я переїхала жити у власну квартиру в райцентрі, яку перепили їм на весілля. Хоч не відчували нестачі грошей, але щастя в сім’ї не було. Жили гірше кота із собакою. Марія вже й не рада була, що сприяла цьому шлюбові. Думала, щось зміниться, як народився маленький Тимофій. Навпаки, стало ще гірше. Невістка постійно жалілася на Юру, що цілими днями десь пропадає. Приходить додому п’яний, не допомагає.

– Не переживай, дочечко. Я з ним поговорю. Ось йди – купи собі золотого браслетика, а я з малим посиджу, – щебетала свекруха і підсипала грошенят.

Пробувала провести виховну бесіду з Юрком. Той лише гиркав:

– Я не можу дивитися на Дарину. Ти її вподобала, от і живи з нею.

Довго топив свою нелюбов у горілці. Маючи 35 років, помер від цирозу печінки. Марія мало не збожеволіла. Думала, невістка переїде до них жити. Бабуся дуже горнулася до внука, але Дарина після сороковин заявила, що виїжджає з малим у Польщу. «Тато нам у Варшаві квартиру купив», – ошелешила свекруху.

От і вийшло, що залишилася Марія сама в хаті. Чоловік постійно у роз’їздах. Нема до кого й словом обмовитися. Вона навіть зраділа, коли побачила, як одного дня на вулиці з’явилася Світлана з клунками. За нею з маленьким рюкзачком тюпав хлопчик років трьох.

– Дитинко, де ти взялася? – кинулася з розпитуваннями.

Світлана хотіла боком обійти жінку, але, побачивши чорну хустку на голові, зрозуміла, що сталася якась біда. Зупинилися, розговорилися. Виявилося, у Свєти був нещасливий шлюб: чоловік пив, бив. Єдина радість – синочок Юрій.

– Юрій?! Так як звали мого… – залилася слізьми Марія.

Світлана ошелешено дивилася. Вона навіть подумати не могла, що її колишнього кавалера вже немає. Так серед вулиці дві нещасні жінки розказували про своє горе.

– Мамо, йдемо, – шарпнув за руку хлопчик і привів їх до тями.

– То ви заходьте до нас, – запросила Свєта. – Не так тяжко буде.

Відтоді по кілька разів на день Марія бігала до сусідки. Радо допомагала бавити хлопчика. Коли Світлані треба було десь поїхати, і в садочок його водила, а згодом і в школу. Подарунки, одяг купувала. Так тішилася, коли називала його ім’я. Їй навіть у голову закралася думка, що це рідний внук. Довго вагалася, але таки запитала про це Свєту.

– На жаль, ні, – зітхнула та. – Просто ім’я дала того, кого дуже любила.

Після таких слів Марія довго плакала, бо зрозуміла, що колись вона позбавила щастя  сина, а тепер і себе.

Руслана ТАТАРИН

Передрук заборонено!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!