В одній аварії кохання втратила, в іншій – знайшла

В одній аварії кохання втратила, в іншій – знайшла

Невигадана історія

Уже сім років у шлюбі Натка почувалася найщасливішою у світі. Від подруг не раз чула нарікання на своїх благовірних, а про свого Вову ні слова поганого сказати не могла. Бо й справді вони жили душа в душу.

Вова був на дванадцять років старшим за неї. Уже пройшов армію, професійно займався спортом та починав розвивати свій маленький бізнес – відкрив перший у селі промисловий магазинчик. А вона тільки закінчувала одинадцятий клас і ще вагалася, чи варто вступати в університет. Та за неї все вирішило кохання. Бо як стала зустрічатися з Володею, думки про науку геть втекли. Тож влітку, коли однокласники коптіли над вступними іспитами, Натка була зайнята іншим: ходила по весільних салонах, вибираючи собі наймоднішу сукню.

Про те, що не здобула вищої освіти, вона ніскілечки не жаліла. Бо Вова офіційно її оформив продавцем у свій магазин, тож на практиці швидко освоїла усі ази бухгалтерії та маркетингу. Бізнесові справи за її керівництва стрімко пішли вгору. За два роки подружжя відкрило ще один магазин у сусідньому селі, через рік – продуктовий у своєму. Ніби все йшло, як по маслу. А от діток все не мали.

– Хоч до бабки якої їдь, – схлипуючи, жалілася мамі Натка. – Узі добрі, аналізи добрі, а я не вагітна. І Вовка обстежився, здоровий.

Вона таки вмовила чоловіка, щоб він відвіз її до однієї знахарки із сусіднього району. Але те, що від неї почула, не надто втішило:

– Бачу, станеш мамою. Навіть швидше, ніж думаєш. Але ваша з чоловіком радість буде недовгою. Чорним твоє материнство стане. Аж поки світлого янгола не зустрінеш.

– Що це означає? – не розуміла Натка. – Нас чекає біда?

– Усе життя твоє – випробування. Кріпись, – відповіла знахарка, і більше нічого уточнювати не стала.

Жінка вдома розповіла лише про добре – що перепон для народження діток не побачили. Про все інше змовчала.

Тож не минуло й місяця, як Вова мало не стрибав від щастя: його кохана вагітна! Всю важчу роботу він переклав на себе, став більше займатися магазинами і хатніми справами. Спорт майже закинув, бо всюди сам не встигав. Але зараз для нього було головне, аби Натка і майбутня дитинка були здорові. Робив для цього усе. І невдовзі тримав у пологовому заповітний «конвертик» – донечку.

***

Дівчинка росла здоровою. Натка потроху забувала слова знахарки про «чорне материнство». Бо була неймовірно щасливою. А коли донечці виповнився рік, відчула, що знову стане мамою.

Настала пізня осінь, у Наталиної мами наближався ювілей, який вирішили святкувати в кафе. Та в останній момент донька делікатно відмовилася їхати. Бо почувалася справді зле, переживала, щоб своїм поганим самопочуттям не змарнувати неньці свято. Тож відрядила до «дорогої тещі» зятя, залишившись з маленькою Христинкою вдома.

Час йшов, наближалася північ, а сон не брав. Натка з недобрим передчуттям чекала на чоловіка. «Мав би давно вже бути в хаті», – думала про себе. Годинник голосно тікав, переставляючи стрілки хвилина за хвилиною, а двері не відчинялися. Та десь по першій задзеленчав мобільник. Це дзвонили з поліції: машину Вови на трасі, якраз біля повороту на село, збила фура. Він загинув...

Жінка ходила чорніша чорної землі. Ледве на ногах перенесла похорон і злягла. А за кілька днів у неї почалися передчасні пологи. На світ у страшних муках народилася друга донечка. І в неї виявили важку вроджену ваду.

– Кріпіться...

Ця фраза, сказана лікарем, повернула Натку на два роки назад. Вона, ридаючи, згадувала пророчі слова знахарки. Бо відтоді й справді почалося її важке «чорне» материнство. Аби поставити дівчинку на ноги, була змушена продати «промисловий бізнес», залишивши лише продуктову крамничку. Асортимент у ній зменшила до мінімуму, аби тільки втриматися на плаву. Кожну копійку, що мала, вкладала у здоров’я хворої дитини. Та результат був малопомітний. Врешті маленьку Софійку визнали інвалідом. Медики лише розводили руками, бо допомогти згорьованій матері нічим не могли.

***

Минуло чотири роки. Від депресії, яка колись заїдала Натку, давно не лишилося й сліду. Вона крутилася, як білка у колесі, шукаючи можливість повезти Софійку в Ізраїль. Бо в Інтернеті вичитала, що там є клініка, яка дає таким діткам надію. Але сума була надто не підйомною – ледь вдалося нашкребти заощаджень на перший внесок, аби провели донечці обстеження. Поверталася з-за кордону з надією, що шанс таки є! Та мучило інше: де знайти на лікування кошти? У тих роздумах моталася від одного благодійного фонду до іншого, і всюди отримувала фактично відмову. Бо гроші були потрібні вже, а всі просили почекати і врешті обіцяли лише копійки.

Знову наближався мамин день народження. Знову – ювілей. З одного боку – радість, з іншого – траурна дата, бо ж це день загибелі її кохання. Хоч вже п’ять літ відтоді минуло, та Вова міцно сидів у її серці, на інших чоловіків жодної уваги не звертала. У кафе мамі ще і ще говорили гарні слова. Натка старалася усміхатися, підтримувати розмову з гостями. Та думки були далеко звідти. Коли всі розійшлися, вона ще допомогла неньці спакувати продукти, які залишилися, й викликала таксі, щоб повернутися до дітей у село.

До того злощасного повороту, на якому обірвалося життя Вови, лишалися лічені метри. Натка з острахом дивилася вперед. Серце завмирало від спогадів. Раптом вона... відчула удар. Це фура врізалася у їхню машину.

За іронією долі, дві аварії сталися в один і той самий день – тільки з різницею у п’ять літ. Мати божеволіла від думки, що така трагічна дата – її день народження. Бо тепер з того світу вертала дочку, яка з потрощеною головою лежала у комі...

***

Понад місяць Натка була без свідомості. Та врешті відкрила очі. І першим, кого побачила перед собою, був білий ангел. Він усміхався до неї, говорив, що тепер все буде добре. Коли вдруге відкрила очі, її тримав за руку молодий лікар. Такий світловолосий і усміхнений, як той ангел з її видіння. Це був Едуард. Він настільки цікавився здоров’ям пацієнтки, що навіть після її виписки телефонував Натці додому. Потім став приїжджати. Так познайомився з її дітьми і невдовзі запропонував Софійці допомогу. Через знайомих він знайшов в Ізраїлі благодійну організацію, яка оплатила всі рахунки, і за півроку після кількох успішних операцій дитина повернулася додому здорова!

– Прости мене, – плакала Натка на могилі чоловіка. – Прости... Але серце тебе відпускає. Була відданою тобі, завтра стану відданою йому. Бо люблю...

Наталія КРАВЧУК, Рівненська область

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!