Цей чоловік міг би спокійно комфортно жити в Нью-Йорку і здалеку підтримувати Україну. В Америці мав власний невеличкий бізнес, займався волонтерством. З дружиною виховували двох доньок, був старостою парафії Української православної церкви. Ще у 2014 році поривався вернутися на Батьківщину, але через сімейні обставини не зміг. А коли у лютому росіяни почали бомбити українські міста, покинув все і взявся за зброю.
Прізвища свого чоловік не називає, а лише позивний – «Крук». Він має семеро двоюрідних братів, і всі вони воюють. У 51-річного «Крука» є військовий досвід, бо за радянського союзу служив у білорусі та Нагірному Карабасі. Проте після розпаду срср вирішив звільнитися, бо бачив, як москва підло використовує військових для придушення повстань. І хоч відтоді, коли востаннє брав до рук зброю, минуло понад 30 років, навиків чоловік не втратив.
– Усе пригадалося до дрібниць. Навички швидко відновив. Залізо – те ж саме. З нового – усе комп’ютеризоване і зовсім інше ведення документації. Та усьому цьому можна навчитися, – усміхається чоловік. Хоча і зізнається, що через вік не просто влитися у стрій, адже навколо більшість – двадцятирічні хлопці.
– Будучи молодим, я дивився на 40-річних як на старших офіцерів, – пригадує військовий. – Не може чоловік, якому за 50, рівнятися з молодими. 30 років – це золотий вік, але потрібні й такі, як ми. Ті, яким ще немає сорока, активніші, старші – поміркованіші. З молодими офіцерами армія завжди є сильнішою. Технології йдуть вперед, а те, що можуть молоді, багато старших уже не сприймають. У Тернопільській артилерії «Крук» – старший офіцер батареї, тобто заступник комбата. Часом на його плечі повністю лягає командування батареєю. Усі дивуються, коли чують, що раніше він керував церквою.
– В останні роки я дуже тісно був пов’язаний з релігією, тому війна – це виключно робота, яку потрібно сумлінно виконати, – усміхається військовий. – До всього ставлюся у розрізі релігійних міркувань, та не заглиблююся, щоб не осквернити душу. Я пішов виконати роботу. Стараюся зробити її якісно, наскільки можу. Найголовніше – щоб ми залишилися людьми після цього і хлопці наші повернулися живими. Під час обстрілів надіюся на Бога. Ми робимо максимум, використовуючи усі знання. Молюся за всіх, хто навколо мене, і дякую Господу за кожен день.
Колишній житель Америки не вважає свій вчинок чимось героїчним. І наводить приклади знайомих, які поїхали воювати. На жаль, багато загинуло. Саме на похороні випадково зустрівся з родичем, який працює на зенітних установках – прикриває небо Києва. І тоді прийняв рішення, що буде воювати за Україну.
– Ніхто не веде статистики, скільки насправді людей повернулися з-за кордону, щоб воювати, – каже «Крук». – Я ніколи не був байдужим до історичних подій в Україні. Особливо надихало те, що бачив, як вона розвивається. Наші люди завжди прагнули свободи, вдосконалення, відкритості. У той же час, спілкуючись з тодішніми друзями з росії, розумів, наскільки вони зазомбовані.
Незважаючи на вік, «Крук» у прекрасній фізичній формі. Ніколи не жаліється на труднощі, тримається на позитиві, ще й інших підбадьорює. Зізнається, що навички попередніх років таки стають у пригоді. Якось на вогневій позиції у гарматі застрягла гільза, тож стріляти було неможливо. Хлопці не знали, що робити. А «Крук» швидко усунув неполадку, і підрозділ продовжив роботу. Побратими гордяться, що поруч з ними такий чоловік. А сам «Крук» упевнений, що всі разом українці проженуть ворога з рідної землі.
Наталія ВЕЧОРОВА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!