24 лютого 2022 року в Олександра Будька мав бути останній робочий день. Він працював баристою в одному з київських барів, але мріяв стати графічним дизайнером. А вже через кілька днів 26-річний Сашко, який ніколи не служив у війську, пішов до військкомату.
Ліг головою не туди, куди прилетів снаряд
Олександр підписав контракт із батальйоном «Карпатська січ» і невдовзі став командиром взводу вогневої підтримки роти з позивним Терен. Здібного мінометника помітили командири і навіть планували, як тільки буде затишшя, відправити його на навчання на офіцерські курси. Снаряд, що прилетів в окоп Сашка, поставив крапку і на цій мрії. Сталося це під час визволення Ізюмщини.
– Це був День Незалежності 24 серпня. Я з групою зайшов у посадку, а на висоті стояв ворожий танк. Він почав працювати по нашій посадці, а ми не могли до нього дістати мінометами, тому нам дали «відбій» – і ми пішли трохи відпочити. Хлопці лягли під деревом розлогим, а я пішов в окоп. Втома взяла своє, я почав трохи засинати, а потім миттєво пробудився від болю. Це був дуже страшний біль в ногах, нестерпний. Мене почало засипати землею, я відчув, як вона звідусіль суне на мене. Мене врятували старі двері, які ми поставили під одну зі стінок окопів. Вони впали на мене і вберегли від того, щоб окоп не перетворився на мою могилу. Це чудо, що я не ліг головою туди, де прилетіло, що не розірвало мене.
Побратими відкопали пораненого і надали першу допомогу. Пощастило, що евакуаційне авто теж примчало швидко. Хірурги сказали, що треба ампутувати обидві ноги, й Олександр дав згоду, ще повністю не усвідомлюючи, що за цим стоїть.
– Прокинувся після операції без обох ніг, до того ж ампутовані вони були трохи вище, ніж я собі думав. Було страшенно боляче, і так тривало близько двох місяців, – згадував хлопець перші місяці після поранення.
Займається скелелазінням
Ще в госпіталі Терен почав посилено займатися в тренажерному залі. І був здивований результатами. А потім була реабілітація і протезування в США, де йому подарували нові ноги, розроблені військовим інженером. І тепер у нього три види протезів: для ходьби, для бігу й окремо для кросфіту, в яких уже можна давати фізичні навантаження. Він посилено тренується, щоб пройти відбір до збірної України на «Ігри нескорених». А ще грає у футбол, займається боксом і навіть скелелазінням. Амбітний хлопець має ще одну мрію: взяти участь у балетній постановці.
– Хочу спробувати зробити виступ, щоб можна було своїм прикладом показати, по-перше, незламність українського народу, та і просто людини, котра не здається, танцює попри все і живе. І друге – це збір коштів на протезування наших військових, – каже нескорений Сашко. – Нині вже тривають перемовини з хореографами. Таке буде вперше у світі.
А ще Олександр пише книгу «Історія впертого чоловіка», яку почав писати ще на фронті як військовий щоденник. Хоче, щоб наше суспільство пишалося ветеранами, як роблять це, до прикладу, в США:
– Всі дякують за службу, навіть звичайні перехожі, коли ми йдемо десь у формі, просто проходять повз і кажуть: «Дякуємо за службу». Вони всі поважають військову професію і розуміють, що відбувається в Україні: хто вбивці, а хто захищає свої території.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!