Нещодавно Україну облетіло вражаюче фото, на якому священник Іван Теремко та воїн Володимир Бойчук – обидва без ніг. Обоє односельчани – із Глушкова Городенківської громади на Прикарпатті. Захисник Володимир цього літа втратив ноги і руку на проклятій війні. Отець Іван вже 22 роки ходить на протезах. Служить у храмі, керує церковним хором, танцює і сам водить автомобіль!
Добу лежав на болоті з обмороженими ногами
– Вам не тяжко служити? – цікавилася в отця Івана при зустрічі.
– А вам не тяжко? – з усмішкою перепитує й собі. – Не треба зважати на біль, на якісь непорозуміння. Життя йде вперед!
Про життєрадісного священника Івана Теремка я розповідала у «Віснику+К» дванадцять років тому. Вразила його неймовірна життєва історія, коли почула, що на Прикарпатті служить священник на протезах. Біда з ним сталася 2 січня 2002 року. У той день він зі своїм сімдесятилітнім паламарем вирушили саньми на допомогу до іншого священника, який потрапив у снігову пастку. Мело так, що й самі збилися з напрямку і застрягли в болотистій місцевості. Отець Іван тоді дуже замочив ноги, тож паламар сам пішов у село шукати допомогу.
– А мені так померзли ноги, що не мав сил піднятися. Минула доба. Помочі нема. Якось на руках, на колінах виліз на горбок, помолився – і стало так добре, – з уст отця Івана ні на мить не зникає посмішка. – На щастя, мене помітив водій швидкої, який віз хворого на апендицит. Так мене врятували. Але відрізали обидві ноги нижче колін.
– А чому паламар не привів допомогу? – цікавлюся.
– Він теж заблукав. Перечекав негоду у закинутій хаті в полі. Його знайшли переляканим аж на третю добу, він думав, що я замерз, і дуже через це переживав. А зустрілися ми з ним потім – нас обох везли на ампутацію. Йому теж відрізали ноги. Він помер уже давно.
У день ампутації руки… ожили
За пів року Іван Теремко переніс п’ять операцій! Стояло питання і про ампутацію рук, які на 85 відсотків були обморожені. Та у день, на який призначили операцію, руки почали оживати!
– Самі медики казали, що це чудо, і, можливо, пов’язано з тим, що у церкві ношу чашу, – посміхається отець Іван. – Коли побачив, що відрізали не одну ногу, а обидві, сльози горохом котилися. І своїй Галині у відчаї повторював: «Лишай мене, ти молода, піднімай малих дітей. А я буду доживати в інтернаті». Мені було 35 років.
Вони побралися рано. Іван боявся втратити кохану, бо попереду були два роки армії. І коли сталася біда, дружина була поряд увесь довгий час! «Якщо хотіла тебе здорового, – казала йому, – то тепер і хворого». Заспокоювала, що все буде добре. Хоча мало хто вірив, що він взагалі житиме.
На цвинтарі зламався протез
Дуже допомагали священнику рідні, знайомі, єпархія, односельчани. Через вісім місяців отець Іван вдягнув протези (кожні два роки проходить протезування у Ковелі на Волині). Як тільки став на ноги, приступив до служби в церкві. У перші роки було важко, коли в один день служба, похорон, вінчання, хрестини. Є моменти, коли треба вклякати на коліна. Але на біль не зважав: тріснула шкіра – з протеза вилив кров, зціпив зуби і знову пішов. Якщо дозволялося ходити 2-3 години на добу, то священник лише кілька годин відпочивав.
Розповів отець Іван, як одного разу на цвинтарі, коли вже й труну запечатав, протез… зламався. Раптом відчепилася стопа. Люди допомогли добратися додому, там цвяхом прибив, дротами скрутив – і пішов до церкви. Бо наречені чекали таїнство вінчання! Потім віддав протез на ремонт.
Іван Теремко видав заміж двох доньок, дочекався онуків. І безмежно дякує своїй турботливій дружині, яка у хвилини відчаю і біди стала великою надією.
Молитви отця допомагають недужим
Священник, як то кажуть, весь день на ногах. Керує церковним хором, їздить за кермом звичайного автомобіля – не з ручним управлінням. Хазяйнує у саду і на городі біля свого будинку. Сам хату поштукатурив! Після страшного нещастя отець Іван став допомагати людям, хоча раніше цього за собою не помічав. Коли молиться, читає Євангеліє над недужими – багатьом стає легше. Про це мені розповіли мешканці Глушкова.
Переказують неймовірний випадок, коли приїжджа жінка зайшла у церкву на палицях, а після третього читання молитов вийшла без них. Приводять до священника дітей зі страхами, з енурезом. Допомагає також пиякам, тим, хто хотів накласти на себе руки, звертаються й лікарі.
– Не одна людина дякує Богу і нашому отцеві, – односельчани пишаються своїм священником.
Хотів підбадьорити захисника
У Глушкові щороку колядують на благі справи. Відколи почалася російська війна, отець Іван разом з односельчанами допомагають українським захисникам. Передають на фронт продукти, збирають гроші на автомобілі, реабілітацію пораненим. А ще у цьому селі здавна живе традиція, коли на Водохреще священник обходить з йорданською водою кожну оселю. З особливим трепетом отець Іван ішов до воїна Володимира Бойчука, який влітку на донецькому напрямку втратив руку і ноги. Щоб його підтримати, вирішив поділитися сокровенним, адже зі свого страшного досвіду знає, який відчай вселяється у душу.
– Зняв свої протези, кажу: дивись, я теж без ніг, 22 роки ходжу на протезах, але живу повноцінним життям. Я був у великому відчаї, але працював над собою, це дуже важко, – зізнався воїну священник. – А ще важливо, щоб рідні вислуховували, щоб ту журбу, сумніви вилити на поверхню. Життя продовжується, і кожен несе свій хрест. Я не планував це фото, та коли зняв свої протези і підбадьорив Володимира, ми сфотографувалися. Мене таким ніхто не бачив. Але моя історія і цей знімок може стати прикладом для тих, хто нарікає, хто зневірився. Я тішуся, що Володимир Бойчук уже робить перші кроки!
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!