Незалежна держава Ізраїль могла б і не з’явитися на карті світу, якби не було Голди Меїр. Ця жінка все своє життя присвятила боротьбі за незалежну єврейську націю. У кінопрокат виходить фільм «Голда», який розповідає про цю знамениту уродженку Києва.
Приїхала в пустелю, аби зробити тут рай
Батьки Голди – тесля Моше-Іцхак Мабович і його дружина Блюма Найдич – переїхали до Києва з Пінська на початку 1890-х років. 1898 року 3 травня в спеціальній «Книзі для запису новонароджених євреїв» з’явився запис №194 про те, що в міщанина Мабовича народилася дочка Голда. «Я пам’ятаю, – згадувала Голда наприкінці життя, – наскільки ми були тоді бідні. Ніколи у нас нічого не було вдосталь – ні їжі, ні теплого одягу, ні дров. Я завжди мерзла, і завжди у мене в животі було порожньо... Тоді я знала тільки, що життя важке і що справедливості на світі не існує». 1903 року Моше-Іцхак вирушив по кращу долю до США, а за три роки, заробивши грошей, викликав дружину з дітьми.
В Америці Голда прожила 15 років. Вступила до педагогічного коледжу. В 1917-му одружилася з Моррісоном Меєрсоном. Якось у їхньому домі гостювали двоє чоловіків із Близького Сходу. Це були Давид Бен-Гуріон і Іцхак Бен-Цві. За три десятиліття саме Бен-Гуріон оголосить Декларацію Незалежності Ізраїлю й стане його першим прем’єр-міністром, а Бен-Цві – другим президентом. На Голду ця зустріч справила величезне враження. Кілька років збирала гроші, щоб виїхати в омріяну Палестину. Чоловік не хотів залишати Америку, але заради дружини погодився.
14 липня 1921 року Голда з чоловіком, її сестра з дітьми ступили на гарячі піски Тель-Авіва. Місто, якому від роду було дванадцять років, зустрічало новоприбулих палючими вітрами, смородом від віслюків та відходами. Ніщо не нагадувало стрімкі молочні ріки з медовими берегами, які змальовували єврейські пропагандистські брошури в Америці. Частина прибулих, побачивши ці жахіття і порівнявши їх з американським життям, негайно повернулася назад. Голда залишилась: вона давно пов’язала своє життя з Палестиною і мала бажання створити тут незалежну ізраїльську державу.
380 кілометрів у довжину і 90 у ширину – частина гарячої пустелі, яка мала стати батьківщиною для усіх євреїв світу.
У 1946 році ООН нарешті проголосувала за поділ Палестини і незалежність Ізраїлю. Арабський світ зустрів цю новину «в штики». Саме тоді євреї припинили боротьбу за незалежність і почали боротися за своє життя. Сили були нерівними, але єврейський народ вистояв. Яким чином? «У нас була секретна зброя – відсутність альтернативи», – сказала Голда Меїр. З дня створення Ізраїлю і до сьогодні євреї щодня живуть у повній бойовій готовності.
Непоступлива
На момент заснування Ізраїлю Голда Меїр була вже матір’ю двох дорослих дітей – 26-річного Менахема (майбутнього відомого віолончеліста) та 22-річної Сари. З чоловіком розійшлася, поринувши з головою в громадську діяльність.
14 травня 1948 року Декларацію Незалежності Ізраїлю підписали 24 особи, серед них єдина жінка – Голда Меїр. Вона стає послом у СРСР, далі – міністром праці. Оскільки після Другої світової війни Ізраїль заполонили сотні тисяч біженців, які прибували сюди з усіх країн світу, їй, як міністру праці, за короткий час вдалося реалізувати дві потужні програми: в молодій країні збудували за рік 30 тисяч будинків і проклали сотні кілометрів доріг. До речі, пані міністр, маючи у своєму розпорядженні тисячі збудованих квартир, мешкала в невеличкій кімнатці на горищі. І вважала це нормою.
Влітку 1956-го вона стає міністром закордонних справ. Саме тоді прем’єр-міністр Бен-Гуріон наказав їй взяти івритське прізвище. І пані Голда Меєрсон (за прізвищем чоловіка) стала Голдою Меїр.
Інтереси своєї країни вона відстоювала настільки жорстко, що до неї приклеїлося прізвисько «Непоступлива». Пік її політичної кар’єри настав у березні 1969-го, на порозі 70-річчя, коли стала прем’єр-міністром. Першою жінкою на чолі уряду в Ізраїлі та третьою у світі. Вже тоді вона знала про свій страшний діагноз – рак горла.
За 20 років «Гнів Божий» покарав терористів
1972 рік. Олімпіада в Мюнхені. О четвертій ранку 5 вересня до воріт Олімпійського селища під’їхало дві автомашини. З них вийшло вісім осіб у червоних спортивних костюмах. Це були терористи з палестинської організації «Чорний вересень». Двох олімпійців убили одразу. Решту взяли в заручники, вимагаючи звільнити з ізраїльських в’язниць більше двохсот палестинських терористів. В разі відмови пообіцяли щогодини вбивати по одному заручнику. Ізраїльський уряд відмовився від переговорів з терористами. Далі була провальна операція німецьких спецслужб, під час якої загинули всі заручники – 9 спортсменів.
Трагедія в Мюнхені стала переломним моментом: відтепер Ізраїль буде вбивати терористів там і тоді, де вважатиме необхідним, не покладаючись на правосуддя інших країн. За роботу взялися спецназівці підрозділу ізраїльської розвідки «Моссад». Їх благословила прем’єр-міністр. Вона підписала наказ про ліквідацію терористів зі словами: «Посилай хлопчиків». Двадцять років пішло на те, щоб відшукати кожного терориста і знищити його. Лише двом вдалося померти своєю смертю.
Виграла війну – і залишила посаду
Початок війни Судного Дня у жовтні 1973-го прем’єрка сприйняла як особисту трагедію. Прорахунок ізраїльської розвідки, яка не розпізнала підготовку єгипетсько-сирійського вторгнення, вона вважала не упущенням генералів, а власною провиною – не змогла гарантувати безпеку своїх громадян. Загинуло понад 2,5 тисячі людей. І хоча ту війну, підтримувану москвою, Ізраїль виграв протягом 16 днів, Голда Меїр не вважала себе вправі продовжувати керувати країною. Парламент просив її залишитися – рідкісний, до речі, випадок у світовій політиці. «Моє рішення остаточне, – попередила вона в прощальній промові 10 квітня 1974-го. – Прошу, не старайтеся вмовляти, щоб я його змінила, не шукайте аргументів – вони не допоможуть».
Наприкінці життя, обдумуючи перипетії свого шляху, експрем’єрка зауважила: «Я не обирала кар’єру. Я не обирала професію. Просто так склалося».
Вона померла за кілька місяців після свого 80-ліття – 8 грудня 1978 року. Її поховали на горі Герцля в Єрусалимі.
***
Рівно через 50 років, 7 жовтня 2023-го, історія з нападом на Ізраїль повторилась. Тепер це зробила терористична організація «Хамас» при підтримці… росії. І знову прорахунок ізраїльської розвідки чи якісь інші невідомі нам причини призвели до тяжких наслідків – Ізраїль, втративши тисячі своїх людей, веде жорстоку війну в секторі Газа.
Чи хтось з керівництва держави на цей раз візьме на себе відповідальність за те, що «проспали» напад «Хамасу»? Чи це змогла зробити лише безстрашна жінка, справжня «золота» мати Ізраїлю – Голда Меїр?! Побачимо.
Раїса КОЗАЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!