Від їхнього затишного будинку залишилася лише купа цегли. На зимовому вітрові розвіваються красиві кольорові гардини. У кімнатах, що перетворилися на гори будівельного сміття, ще недавно лунав дитячий сміх. Про недавнє щасливе життя нагадують хіба залишки розбитих меблів і дитячих іграшок, що видніються з-під завалів. Минулого тут вже немає. «Рускій мір» забрав його не лише в родини Баланів…
Катували так, що почалися галюцинації
До війни Ольга і Сергій Балани з трирічним сином мешкали в селі Велика Олександрівка, що на Херсонщині. Сергій працював дільничним інспектором поліції. Навесні 2022-го родина чекала на поповнення. Але 24 лютого в їхнє життя, як і в життя всіх українців, увірвалася жорстока війна. Росіяни, зайшовши на Херсонщину, почали відразу шукати учасників АТО і поліцейських. Як каже Сергій, у них була вся база працівників поліції з прізвищами та адресами. Колеги-поліцейські, яких вторгнення застало зненацька, зібралися у Сергія вдома. У селі вже стояли кілька рашистських танків, коли вони з хлопцями городами вирішили виходити з села. Кілька днів переховувалися в полі, а дружина Ольга приносила їм поїсти. Коли танки поїхали, поліцейські повернулися до хати Баланів, закопали свою зброю. Сергій почав їх по кілька чоловік виводити. Втекти самому з родиною вже не вдалося.
– Перше питання: «Ти в АТО служив?» А я був там, але все закопав, щоб нічого не знайшли. Інакше б живим не зостався. Наш син був курсантом військового ліцею, він загинув у ДТП. І вони знайшли його форму та шеврон «Азова». І почалося. Кидали ту форму нашому 82-річному дідові в обличчя, кричали несамовито: «Слава Україні!» Вагітній дружині сказали, що забирають мене, допитають і повернуть, – згадує Сергій. – Завезли в якийсь підвал. Допитували спочатку металевою трубою, по ногах лупили. Потім в гараж потягли. Направили пістолет в ліве вухо і вистрілили біля вуха раз, другий. Знов жбурнули як собаку в підвал. Серед ночі прийшли п’ятеро в балаклавах, дубасили хто руками, хто ногами. Там стояв стелаж з посудом. Почали розбивати на моїй голові тарілки, чашки, поки я не втратив свідомості. Зранку знов підняли нагору, там вже ФСБ приїхала. Їх цікавило, де я зброю заховав. Почали на пальці дроти чіпляти. Думаю, напевне, детектор брехні. «Не знаешь, что это? Скоро узнаешь», – сміються. То був електрострум. Я так ніколи в житті не кричав… Три доби там тримали. У мене були вже галюцинації, а вони пінилися, що «жінка твоя буде в бур’янах сама народжувати», що я не жилець. Потім знов приїхала ФСБ і сказала, що йдуть додому обшук робити з металошукачем. Якщо щось знайдуть… Вирішив, покажу, де закопав свою зброю, щоб зберегти життя дружині й синові. Зброю наших поліцейських не показав, ми її прикопали в іншому місці. Ніби трохи заспокоїлися. Мене повезли в Нову Каховку.
«Дали йому в зуби ложку й почали різати по-живому»
Але взялися за дружину Сергія. Ольгу Балан пресували, щоб вона виїжджала народжувати в росію, бо в Кривий Ріг її не випустять. Тут немає лікаря, а в росії все буде. Жінка сказала, що нікуди не поїде. Її відмова викликала істерику в окупантів. Вони кричали, що її ще ненароджена дитина вже є громадянином рф!
– Ми вже зібрали речі й хотіли втекти, але росіяни попередили: якщо спробуєте втекти, розстріляємо. Перед тим розстріляли автобус з танка в упор. Так і зосталися. Виїхати в росію мені не дозволила гордість. Чого це я маю кудись їхати зі своєї землі? Я була в росії, бачила, яке там життя. А вони своє: «Собирайте вещи, едете на Ростов!» Кажу феесбешникам: «Ви свою країну любите?» – «Да». – «От і я люблю свою. Чому я нацистка?» – розповідає Ольга.
Тим часом Сергія продовжували катувати в Новій Каховці. Навіть вербувати пробували, бо їм сподобалося, що він витривалий, міцний. «Нам такие нужны», – казали. Пропонували очолити їхню поліцейську дільницю, пропонували хороші гроші. Чоловік відмовився, казав, що вже до пенсії готується. І йому треба до вагітної дружини. У його камері був хлопець молодий з наколкою німецького хреста на плечі. Після допитів він був просто чорний. Йому сказали, щоб до ранку прибрав татуювання. Якщо не прибере – постраждають співкамерники. По одному виводитимуть і знущатимуться. Знайшли хлопці шматок канцелярського ножа, принесли в камеру. Хлопець каже: «Ріжте. Не хочу, щоб ви через мене страждали». Дали йому в зуби ложку й почали різати по-живому. А вирізати треба було цілий квадрат шкіри… Ще Сергій згадує, що окремо в камерах тримали бійців ЗСУ. Їх вночі виводили по одному і вбивали…
Його відпустили, коли Ольга мала ось-ось народити. Добрі люди допомогли доїхати додому, всією громадою скинувшись на таксі, яким чоловік добирався до рідного села. Їхня донечка Єва з’явилася на світ у підвалі свого будинку, й пологи приймав тато. Рашисти постійно стежили за їхнім будинком і заборонили Сергієві навіть виходити на вулицю й дивитися в їхній бік. Так Балани прожили до звільнення Херсонщини та їхнього села від російських окупантів. Родина й досі живе у підвалі, бо їхній будинок, збудований у 2007 році, зруйнований.
Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ
Фото Олега Батуріна
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!