Злочини зґвалтування, скоєні рашистами проти українських дівчат, жінок та навіть дітей на окупованих територіях, ще довго жахатимуть своєю кількістю та жорстокістю. Здавалось би, навіщо ґвалтувати цивільних жінок іншої держави, населення якої ви, буцімто, «прийшли звільняти»? Ба більше, є свідчення, що російські командири заохочують своїх солдатів до цього. Особливо на територіях областей, де живе здебільшого геть не лояльне щодо «руского міра» населення.
На шостому місяці окупації половина молодиць з животами
Річ у тім, що рашисти розглядають українську жінку, як свій трофей на захопленій території. А з «трофеєм» можна робити що завгодно. А ще, як цинічно це не звучить, заохочується «запліднення» українок кацапськими нащадками: так би мовити, на майбутнє, коли вони тут стануть повноправними хазяями. До слова, серед населення тих областей України, де російську пропаганду десятиліттями закачували людям у мозок за допомогою телебачення, багато хто свідомо чекав на «визволителів». І ось вони прийшли.
– Є села на Херсонщині, що були довго окуповані, – ділиться своїми спостереженнями військовий лікар Олександр Страх. – Дев’ять місяців – то довго, досить довго, щоб не почати контактувати з окупантами. І ось ситуація. Велике село С. майже в сірій зоні, забите ворожими військами. Настрої у місцевих жителів різні, але основна маса надіється на швидке звільнення їх українськими військами. Та з кожним днем надія згасає. А життя йде своїм шляхом – людям треба їсти, пити, працювати і, врешті, займатись… сексом. І вони займались. Та так, що на шостому місяці окупації половина сільських молодиць вже ходила з животами. І тут відбувається наступ Збройних сил України. Рашисти кидають позиції, залишають село. Про делікатну проблему вагітних жінок знають усі – і наші, і вороги. Що робити? Є інформація, що між командирами підрозділів з обох сторін навіть «нарада» відбулась із цього приводу. Вирішили так: хто хоче – відходить з військами окупанта, хоча ніякого «пансіону» для таких жінок не передбачалося – статус у них був відсутній: ні вони, ні їхня новонароджена дитина нікому там не потрібні. Тож поїхали до росії на свій страх і ризик. Але більшість лишилась і чекала ЗСУ – з маленьким окупантом в утробі чи вже з ним на руках. Зайшли наші. Зайшли співробітники СБУ та поліції. Поспілкувалися. Накатали якісь протоколи і все. Бо найчастішою була версія про зґвалтування. Хоча місцеві поза свідченнями розповідали про зовсім інші мотиви «потерпілих».
Що робити вагітним від кацапів?
На сьогодні деякі «квіточки війни» тут вже вимовляють перше слово. І то – «мама», бо свого тата вони ніколи не побачать. Звісно, такі мами згодом винайдуть якусь версію, щоб пояснити сину чи доньці зникнення «тата» і хто він такий насправді. Але, без сумніву, знайдуться ті, хто розтлумачить дитині, звідки вона насправді взялася на світ білий, проллють світло на її походження. І з цим їй жити. Швидше за все, несолодке це буде життя.
Що ж пропонується для вирішення такої делікатної, але надзвичайно важливої проблеми.
– Вихід один, – вважає Олександр Страх, – це переміщення таких сімей до нового оточення, створення для них нової життєвої «легенди». Але сільським людям не так просто приймати такі рішення. Якщо з міст, аби не потрапити під окупацію, виїхало понад 50 відсотків населення, то із сіл всього 10. Дуже ми зрослися зі своїми хатами і землею, що нас годує. І якщо зараз, під час активних бойових дій, акценти суспільства прикуті до подій на фронті, то після Перемоги всі ці соціальні «гріхи» вилізуть назовні зі всіх щілин. І то буде велика проблема.
Варто нагадати, що у Німеччині після заходу туди радянських військ у 1945 році прокотилась хвиля самогубств серед німецьких жінок, зґвалтованих «переможцями» (до речі, у польському Гданську є ганебний пам’ятник радянському «визволителю», що ґвалтує свою жертву). Тож багато німкень не змогли з цим жити, бо розуміли, як суспільство поставиться до їхнього «морального падіння», хоча вини жінок у цьому зовсім не було. А що скаже українське суспільство жінкам, що оступилися, та їхнім дітям з проблемним (та ще й яким) корінням? Можливо, вихід такий: треба прийняти їх, як своїх, перегорнути цю темну сторінку нашої історії, зважити на страшні обставини політики російських окупантів на теренах України під час окупації. Бо, як не крути, а це наші жінки, наші громадянки, їм жити серед нас.
Михайлина БЛАВАТ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!