Як фотокор з Ковеля у Швеції чорниці збирав

Як фотокор з Ковеля у Швеції чорниці збирав

Волинь

Житель селища Люблинець Ковельського району Мирослав Данилюк 25 років працює фотокореспондентом у міськрайонній газеті «Вісті Ковельщини». Чоловік закоханий у свою роботу, а ще – у природу. Любить збирати гриби, ягоди. У лісі почувається, як удома. Саме тому й відважився податися на чорниці за тридев’ять земель – аж у Швецію. Вирішив поєднати приємне з корисним: і євро заробити, і світу побачити.

Аж п’ять днів заробітків

Коли Мирослав почув від знайомих про заробітчан, які у Швеції збирають гриби, загорівся ідеєю поїхати. Через десятих людей вийшов на чоловіка, який уже збирався туди, домовився, щоб і його взяв із собою, та ще двох колег підбив. Тож три товариші приїхали о четвертій ранку на домовлене місце, а поводиря їхнього нема.

– Нервували спочатку, – зізнається Мирослав. –  А тоді вирішили самим їхати.

Їхали без навігатора, дорогу звіряли по карті. Без проблем проскочили Польщу. Рятувала мова жестів. У Таллінні (Естонія) знайшли російськомовного, щоб допоміг купити квиток на пором. Саме ним перепливали Балтійське море. Ось уже і в Фінляндії. Хоч і з картою, а таки заблукали у місті Гельсінкі.

– До поїздки я детально все вичитував у Інтернеті. І знав, що фіни не люблять своїх східних сусідів-росіян, адже ті не­одноразово зазіхали на їхню територію, – продовжує. – Хоч і розуміють російську, а не признаються. Переконались у цьому на власному досвіді. Блукали довго, а тоді вирішили запитати дорогу в таксиста. Звертаємося російською, показуємо карту. Той крутить головою, мовляв, не розумію. Та за якийсь час змінив гнів на милість і… заговорив російською: «Єдьте за мной. Провєду». Ми почали казати, що грошей не маємо заплатити за супровід, але він лише махнув рукою. Вивів нас за місто. Подякували, я знову про розрахунок. А він засміявся: «Я с украінцев дєнєг нє бєру». Певно, за номерами авто визначив, звідки ми.

У Швеції їх мав зустріти чоловік і допомогти з роботою. Але ні на дзвінки, ні на смс не відповідав. Вимотані дорогою, знервовані, не знали, що діяти.

– Понад дві тисячі кілометрів пропиляли – і дарма…» – тепер з посмішкою оповідає Мирослав. – Знову за Інтернет. Видзвонили якогось чоловіка зі Львова, той розповів, куди їхати: «Побачите український прапор на будинку – ви на місці». Дякувати Богу, якось втрапили. Той, тільки привіталися, заявив: «Оце за те, що я надав інформацію, з кожного по 150 євро. Ще поможу, розкажу, що і як робити». Ну добре, заплатили. Дав нам карту, показав, де ліс. Ото їдьте туди чи туди. Всі сердиті: за що платили? Бо ж там усюди ліси, і самі знаємо, що чорниці тре в лісі шукати. На поселення направив нас до шведа, який знав російську. «Заработаєтє. Но должни впєрьод заплатіть 250 євро каждий за проживаніє». Поїхали на другий день збирати ті ягоди. Хороших місць не знали, тож назбирали по відру. Заробили десь по 12 євро.  Жили у кемпінгу, де було майже тридцять українців. В основному зі Львівщини, Івано-Франківщини. Вони нас «потішили», що рік неврожайний. «Звідси всі втікають, бо заробітку нема», – прозвучало як вердикт. Ми не здавалися. Дошкуляють комарі та мошка. То був липень. Зважаючи на їхній клімат, плюс 26 – дуже висока температура, ще й трималася чотири-п’ять днів. Підйом о п’ятій ранку і до сьомої вечора. Потім треба посортувати ягоди і везти на скуп. На третій день почали: «Ми нічого не заробимо, їдемо додому». Заробітки – це своєрідне випробування на дружбу, міцність і силу духу. Витримали ми в Швеції аж п’ять днів.

Поліція перевіряє, в яких умовах живуть заробітчани

Якщо ви подумали, що Мирослав здався і закинув ті заробітки, то помиляєтеся. Наступного року знов рушив у ту саму дорогу. Правда, навчений гірким досвідом, уже був підкований. Адже, приїхавши додому, одразу записався на курси англійської мови. У 39 років, як школяр, учив іноземні слова і навіть з конспектами на роботу ходив. Дочекався відпустки – і на Швецію. Ягідний сезон відкриває морошка, яка достигає раніше за чорницю і коштує дорожче. Вона схожа на нашу ожину, тільки рожевого кольору. Мирослав уже знав, що дешевше винаймати житло у місцевих жителів, а не в посередників. Щоб зекономити, українці часто живуть у наметах, правда, дуже дошкуляють мошка та комарі, тож потрібно запасатися засобами захисту від них. У серпні вже може бути мінус два градуси, то заробітчани перебираються до кемпінгу. Мешкали волиняни в місіс Елізабет. У селі, яке в перекладі називається «Окуневе болото», жінка має магазинчик і здає житло. Сім євро за добу з одного, а якщо на подвір’ї ставиш палатку, то п’ять. Умови проживання непогані.

– Мене вразило, що одного разу побачили на подвір’ї поліцію, – пригадує співрозмовник. – Трохи злякалися, бо думали, що до нас якісь питання.  А виявилося, вони перевіряли, чи шведка надає нам якісні послуги проживання. Там усе офіційно. Нам смішно, коли платимо, а вона нам дає квитанцію.

До європейських порядків нам ще довго звикати. Дивує наших і те, що в шведських сільських магазинах нема алкоголю. Лише у великих містах і спеціальних крамницях. В радіусі ста кілометрів від села ніде купити пляшку. Природа там красива. Вулицями вільно розгулюють олені. А ще дуже багато риби. Хто не був рибалкою, у Швеції неодмінно ним стане, адже озера кишать окунями та плотвою. Це дозволяє розбавити меню юшкою чи смаженою рибкою. До речі, харчі заробітчани беруть з України. Бо куди нам до європейських цін, якщо там буханка хліба вартує майже 75 гривень. Те саме з одягом і взуттям. Минулого року з татом поїхала донька. У наметі, в шведському лісі, вона зустріла своє 18-ліття. Ось така своєрідна екзотика. Чоловік підмітив, що серед українців, з якими там познайомився, більшість люди з вищою освітою, які у відпустку їдуть у Швецію, щоб побачити різні країни, ну й щось підзаробити. Але чи завжди вийде? Мирослав наголошує, що робота нелегка, не варто думати, що заробиш сотні євро за день. Щоб не бути голослівним, наводить такі цифри:

–  За три роки зі мною їздило 14 людей. З них лише троє приїхали в плюсах, п’ятеро навіть дороги не відбили, решта заробила тільки на зворотний шлях.

Руслана ТАТАРИН, Волинська область

Схожі новини

Коментарів: 1

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!