Ровесник незалежності загинув у дні незалежностіМаксим ШУЛЬГА

Ровесник незалежності загинув у дні незалежності

Волинь

Максим Шульга з Луцька народився у рік, коли Українська держава оголосила свою незалежність. Він зростав разом із нею і вибрав професію її захисника – був контрактником 80-ї Львівської десантної бригади. У найскладніший час став до оборони України і віддав за неї своє молоде життя. Максиму було лише 23 роки… 

Молодшому брату замінив батька

Всі, з ким довелося розмовляти про Максима Шульгу, в один голос кажуть: він був надзвичайно веселим, життєрадісним, з його уст не сходила посмішка. Хоча дуже рано на ще такі не зміцнілі його хлопчачі плечі впали не дитячі турботи.

– Коли Максиму було сім років, народився менший – Костя. Чоловік від проблем тоді втік, – з болем пригадує Тетяна Шульга. – Я змушена була працювати з ранку до вечора на ринку. Коли Костя був зовсім малюсіньким, то з ним мама сиділа, а як підріс, то всі турботи лягли на плечі Максима. Він його в садочок відводив і забирав, годував, наглядав… Може, і хотілося більше гуляти з друзями, але він знав, що мені більше немає кому допомогти… Він із шістнадцяти років уже на роботу ходив, щоб у мене грошей не брати…

Це тільки уявити: двоє хлопчиськів у місті були віддані самі собі. І який треба мати внутрішній стержень, щоб не стати, як кажуть, на криву доріжку, не зламатися! Максим був звичайним хлопчаком, не дуже хотів учитися, любив лазити по навколишніх будовах, але так, щоб мама не знала, – завжди оберігав її від зайвих хвилювань. Меншому, Кості, він став і братом, і другом, і батьком. Про ті дні Костя згадує як про найщасливіші.

– Великою радістю було для нас гостювати в баби Люсі в Локачах. Вилазили на стару черешню й уявляли, що це космічний корабель, який мчить нас далеко за хмари…

Саме любов до неба привела Максима Шульгу в армію. Як пригадує його друг Іван, Макс завжди мріяв стрибнути з парашутом. Тому, коли постало питання служби, не роздумуючи пішов у десантну бригаду до Львова. А через рік підписав перший контракт.

– У юності вони всі хочуть попробувати у житті все. Максим був таким самим, – з любов’ю згадує сина мама. – Коли сказав, що хоче лишитися в армії, я не була проти. Уявляєте, він дзвонив мені з неба: летить з парашутом і кричить у трубку: «Мамо, ти би знала, яка це краса!»

Попри всю свою юнацьку завзятість, Максим був надзвичайно дисциплінованим і відповідальним. Це помітило командування – і сержант Шульга був серед тих небагатьох десантників Львівської бригади, кого у 2011 році відправили на спільні навчання з натівськими військовими до Німеччини. У кінці 2013 року Максим підписує другий контракт, хоча на той час багато друзів його відмовляло. Але він вірив у майбутнє укра­їнської армії, хотів далі вчитися військовому ремеслу, здобувати вищу освіту.

Прикрив собою товариша

Всі мрії перекреслив 2014 рік. Десантників 80-ї бригади одними з перших кинули на Схід, у зону АТО. Вони стояли на блокпостах, жили у палатках. Рано навесні було дуже холодно – і Максим захворів. Уже в Харкові, у лікарні, йому запропонували повернутися в частину, готувати резерв. Та головний сержант Шульга навідріз відмовився: він залишився на Сході, зі своїми хлопцями. Побував зі своєю бригадою у найгарячіших точках: у Слов’янську, Григорівці, Георгіївці, в Луганському аеропорту. Їм протистояли добре озброєні російські війська. Мамі про це Максим – ні слова. Він мужньо, як справжній чоловік, переніс увесь тягар війни. Найважче на ній було терпіти не голод і спрагу. Найважче було втрачати друзів. У Львові в кімнаті їх жило четверо, двох Максим похоронив того літа…

– Коли не подзвонить – у нього все добре. Я вже потім розмовляла з іншими мамами. Їхні сини їм розказували про те, що у них не було що їсти, пити, бо неможливо було в аеропорт усе це доставити. А Максим ніколи ні про які проблеми – ані словечка…

Підрозділ, у якому служив Максим Шульга, на початку серпня отримав завдання вибити ворога з Новосвітлівки. Це було надзвичайно важливо, адже селищем проходила траса, через яку бойовики постійно отримували підкріплення з боку Росії. 14 серпня завдання було виконане. Та почалося справжнє пекло: українських військових стали обстрілювати з «Ураганів» і танків. Сили виявилися нерівні. І саме у ці дні була черга Максима іти на ротацію. Він зібрав рюкзак, постояв перед ним, а потім усміхнувся і сказав: «Нікуди я, хлопці, не піду, залишуся з вами». Як розповів старшина роти 80-ї бригади Сергій Сухомлін, 26 серпня вони стояли на крайньому опорному пункті селища, далі була дорога на Луганськ.

– Коли били по наших позиціях, солдат Олег Король хотів вибігти, а Максим упав на нього, практично закрив собою, – пригадує той страшний момент Сергій Сухомлін. – Усі осколки йому і дісталися. Біля церкви ми хлопців перев’язали і погрузили на БТР. Допомогу могли надати у Луганському аеропорту. Але по БТРу почали стріляти танки. Водію вдалося викрунути з дороги у ліс. Але там машина заглухла і зупинилася. Через обстріли чекали наших майже сім годин. Коли приїхали, то Максима вже з нами не було…

– Того дня, десь о 12-й годині, Максим ще відео знімав, – утирає сльози Тетяна Григорівна. – Розказував щось смішне про хлопців, жартував. Останні  його слова: «Скоро будемо вдома»…

У Луцьк головний сержант Максим Шульга повернувся у труні, накритій жовто-блакитним прапором. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня і нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».

Наталка СЛЮСАР, м. Луцьк

Схожі новини

Коментарів: 1

  • Наталка
    28 серпня 2017 року, 12:33 - Відповісти
    0
    Виправте помилку!!!! Максим загинув 26 серпня!!!! а не червня!!!!

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!