З такими словами прийшла у нашу редакцію лучанка Ліда Народзонек. Коли прочитала у «Віснику+К» статтю «Єдиний у світі пам’ятник листоноші – на Закарпатті», у пенсіонерки заговорила професійна гордість: як це нема? Та у Луцьку він стоїть не одне десятиліття! І хоч історія походження цих пам’ятників різна, їх встановлення символізує одне – повагу та шану нелегкій праці листоноші.
Ліда Федорівна – людина унікальна. Як сама каже: «Я поштовик від а до я. Бо віддала цій сфері 45 років. 16-літньою дівчиною прийшла працювати листоношею, а на пенсію ішла вже начальником Луцького районного вузла поштового зв’язку». Нелегко було розносити по кілька кілограмів газет щодня, а потім ще й з телеграмами бігати, та, незважаючи на труднощі, Ліда Федорівна дуже любила свою роботу. І хоч має вже поважний вік, але непосидюча й активна, як у молодості. Виконує купу громадської роботи, адже є головою первинної організації ветеранів «Луцькпошта». Тож зрозуміло, що пошта для неї як друга сім’я. Тому й хоче, щоб люди знали і прочитали про пам’ятник листоноші, який стоїть у дворику Волинської дирекції «Укрпошта».
– Було це у 50-х роках минулого століття, – розповідає Ліда Федорівна. – Ідею зробити такий пам’ятник подав тодішній начальник Володимир-Волинського вузла зв’язку Олексій Федорович Фурманчук. Він навіть дозволу питав у Міністерстві зв’язку УРСР. Ті дали добро, й у Львові зробили пам’ятник. Його встановили у Володимирі у скверику.
У 1995 році відбулася реорганізація. Фурманчука перевели на іншу керівну посаду в область. Скверик знесли, а постамент заховали на склад. Потім волинськими поштовиками керував Ярослав Кравчук. Якось під час робочої поїздки він випадково побачив забутий усіма монумент і вирішив перевезти його до Луцька, щоб встановити біля входу в центральний офіс.
– Не пригадую, скільки часу він тут простояв, але одного разу, прийшовши на роботу, наші дівчата мало не плакали: якісь вандали відбили листоноші руку з листом, – зітхає Ліда Федорівна. – Наш поштовий художник Микола Костючик зробив їй нову. Щоб більше ніхто не знущався над пам’ятником, перенесли його у двір.
Біля кількаметрової жінки з важкою сумкою та листом у руках, яка символізує таку непросту професію, тепер квітнуть чорнобривці. Шкода, що бачать цей монумент лише одні працівники пошти.
Руслана ТАТАРИН, м. Луцьк
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!