Минуло дев’ять днів, як пішов із життя великий будівельник, талановита, непересічна людина Віктор Чорнуха. Восьме серпня було позначене болем втрати і сумом, адже прощалися з почесним громадянином Луцька. Віктор Григорович залишив дуже помітний слід в історії нашого міста, області, адже чи не кожен другий будинок в Луцьку збудований його командою. І люди вшанували Віктора Григоровича та справу, якій він присвятив своє життя. Покійного відспівували у Свято-Троїцькому храмі, проводжали в останню дорогу. Луцьк давно не бачив такого похорону. Уся площа біля храму Святої Трійці перед драмтеатром була заповнена вщерть. Це вияв уваги й поваги до великої людини.
Творець найбільш авторитетної будівельної компанії Західної України ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Віктор Чорнуха відійшов у вічність. Він приєднався до когорти видатних волинян, серед яких Борис Клімчук, Антон Кривицький, Микола Романюк. Ці непересічні керівники й лідери назавжди увійдуть в історію нашого краю, адже залишили після себе вагомий слід на волинській землі.
«Вісник+К» багато разів розповідав про Віктора Чорнуху та його колектив. Це інтерв’ю ми записували, коли заслужений будівельник України отримав високу державну нагороду – орден «За заслуги» III ступеня. Пропонуємо кілька фрагментів розмови.
– Вікторе Григоровичу, як відомо, свою трудову діяльність ви розпочинали двірником. Можна сказати, Чорнуха працював по-чорному. Чи була тоді у Вас якась заповітна мрія?
– Я добре вчився у школі, але відразу вступити в інститут не вдалося, тож пішов працювати у Харкові на завод спочатку учнем токаря, а згодом став токарем. Але й через рік не вступив, тому працював і знову готувався до навчання в інституті. Лише з третього заходу став студентом механічного факультету Харківського автодорожнього інституту. Вчився на стаціонарі на відмінно і всі п’ять років працював двірником та сторожем у дитячому садочку. Ще й активно займався спортом – став кандидатом у майстри спорту з боротьби самбо. Цікаво, що на все вистачало часу. Крім того, щороку на літні канікули їздив у будівельні загони. Перший рік простим бійцем, а чотири роки – командиром студентського будзагону у Казахстані. Там здобув свій перший будівельний досвід і навички роботи з людьми. Це була школа життя. Ніколи нікому не попускав промахів чи недбальства незалежно від статусу. Навіть після закінчення інституту, коли вже працював у Львові (до речі, направлення в Західну Україну сам вибрав), брав відпустку на два місяці, збирав своїх надійних хлопців і їхали в Казахстан. Щодо мрії, то завжди вірив у себе, що моя зірка попереду.
– Як вдалося вижити вашій будівельній організації у 90-і роки, коли в державі усе розвалювалося і будівництво опинилося в занепаді?
– Найважчі були три роки: 94-й, 95-й і 96-й. Тоді були затримки із зарплатою, але люди вірили мені, ніхто не розраховувався. Перша причина, чому ми вижили – взаємна довіра між колективом та керівником. Ми знаходили об’єкти та працювали, адже замовники зверталися до тих, хто працює якісно, порядно і вкладається в терміни. Взялися виконувати загальнобудівельні роботи, адже раніше трест мав вузьку спеціалізацію.
– Волинський обласний центр зайнятості повідомляє, що на ринку праці не вистачає кваліфікованих будівельників. Чи існує у Вас кадрова проблема?
– У мене кадрової проблеми немає. На прийом приходять люди і просяться на роботу. Я можу вибирати. Але кадрова проблема в Україні і на Волині існує. Дійсно, не вистачає кваліфікованих будівельників. Хочу наголосити, щоб люди не втікали, їм потрібно платити високу зарплату і не в конверті. В останні роки житлове будівництво стало надзвичайно привабливим. Тому що у цій сфері високі прибутки. Що ж до випадкових людей у будівництві, то це дійсно так. Але вони не мають за спиною трудових колективів. Іноді дивлячись на їхню роботу, в мене, як професіонала, аж язик свербить запитати: «Що ж ви робите?» Але мені ніби й не личить, бо подумають, що я боюся конкуренції. Згоден, житло потрібно будувати, але робити це треба якісно. Найбільший інвестор в Україні – фізичні особи, тобто прості люди, які щороку вкладають у житлове будівництво мільярди доларів. Тому потрібно, щоб відповідні контролюючі органи більш вимогливо ставилися до підприємств, які складаються, як я кажу, «зі стола і стільця» і не мають за собою нормального трудового колективу. А беруться споруджувати багатоповерхові будинки, не маючи відповідного досвіду.
– Вікторе Григоровичу, за роки роботи було зведено багато найрізноманітніших споруд. Серед них є об’єкти, якими Ви пишаєтеся?
– Так склалося, що ці об’єкти не доступні всім людям, тобто це в основному промислове будівництво, наприклад, виробничі площі Луцького автозаводу – приблизно 30 тисяч квадратних метрів виконані за найсучаснішими технологіями, підшипниковий завод, цех молочної продукції «КОМО». Житловий 16-поверховий будинок на Київському майдані висотою 76 метрів.
– Крім жорсткого робочого графіка, ще повинен бути і якийсь відпочинок для душі. Чим займаєтеся у вільний час?
– Найбільше моє захоплення – футбол. Очолюю і фінансую клуб ветеранів футболу. Крім цього, є клуб здоров’я, який базується на оздоровленні у сауні. Таким чином компенсую психологічні навантаження на роботі.
Його справу продовжують діти
Вже кілька років тому Віктор Григорович Чорнуха, залишаючись головою наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536», поступово передавав віжки управління своїм дітям – Ігорю та Ірині. Ігор є генеральним директором підприємства, а Ірина його першим заступником. Вони прагнуть зберегти принципи роботи, які започаткував та утверджував батько. Їм нелегко у ці складні часи війни будувати житло високої якості, продовжувати справу Віктора Григоровича. Але Ігор та Ірина дуже стараються. Тож немає сумніву, що діти будуть достойні свого батька.
Провести в останню дорогу Віктора Чорнуху прийшли тисячі волинян
Заупокійну відправу – парастас і чин похорону – очолив митрополит Луцький і Волинський Михаїл у кафедральному соборі Святої Трійці міста Луцька. У зворушливій проповіді владика зазначив, що Віктор Григорович своїми добрими справами засвідчив, як потрібно любити свій край. Любов проявлялася насамперед у роботі: він був порядним у вчинках і словах.
– Тож завжди пам’ятаймо і згадуймо у своїх молитвах цього воістину великого чоловіка, який був другом для всіх нас, – закликав митрополит. – А будівлі, зведені ним, ще довго нагадуватимуть про нього. У нього була активна позиція в житті, постійне бажання творити, будувати. А коли людина творить, то на душі має легкість. Багато людей прийшли сюди, бо це його родина – тілесна, духовна, будівельна. Те, що зібралася така велика кількість друзів, свідчить про життєвий подвиг покійного.
Владика Михаїл наголосив, що Віктор Григорович залишив по собі багато добрих справ для церкви, бо побудував багато храмів. Символічно, що він усе життя мав справу з риштуванням і прощалися з ним під риштуваннями, адже наразі в соборі триває реконструкція.
Щоб віддати данину останньої поваги заслуженому будівельнику України колеги, друзі і знайомі принесли стільки квітів, що їх забирали кілька бусів.
Віктор Григорович Чорнуха народився 21 серпня 1952 року в селі В’язове Охтирського району Сумської області. Закінчив механічний факультет Харківського автомобільно-дорожнього інституту. З 1976 до 1982 року працював у Львові в тресті «Промхімсантехмонтаж». З 1982 по 1999 рік – начальник Луцького СУ-536. З 1999-го – голова правління, з 2011-го – голова наглядової ради ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536». Почесний громадянин міста Луцька. Помер 7 серпня 2023 року.
Євген ХОТИМЧУК,
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!