Лишень нещодавно вийшла нова книжка нашого шеф-редактора Євгена Хотимчука «Доля матері», а вже телефонують читачі і дякують за щемливі новели. Колишній редактор Локачинської районної газети «Селянське життя» Володимир Саламанчук надіслав лист-відгук про цю книжку.
Вельмишановний Євгене Яковичу! Купив і за три вечори прочитав вашу книжку «Доля матері». Я скажу так: коли сідаю читати ваші новели, то, на всяк випадок, кладу біля себе носову хустинку чи навіть рушник. Читати без сліз ці рядки не можна. Ви пишете, що читачі книжки знайдуть щось подібне й у своїх власних життєвих історіях, згадають матерів, їхнє беззавітне служіння своїм дітям… Як у воду дивились. Важка-преважка доля Афанасії Хотимчук. Кращих слів, якими описав різні життєві повороти її син Євген, не знайти. Книга зачепила найболючіші струни в моєму серці, спонукала ще і ще раз згадати свою неньку, людину щедрої душі. Ворушу в пам’яті і викладаю на папір ці рядки просто так, для себе. Написав і легше стало, ніби якийсь тягар скинув з плечей.
Я на десять літ більше від Вас, Євгене Яковичу, топчу шляхи-дороги, горя й страждань пережив також немало. Моя доля чимось схожа до вашої, але є багато відмінностей. Не знаю, кращих чи гірших.
Народився я на Холмщині, в Польщі, в 1941-му. Десь на початку 1940 року багато молоді було забрано на примусові роботи в Німеччину. Поїхали туди моя мама і батько. Працювали в німецькому селі в бауерів. Мама завагітніла, невдовзі народила мене. Просилась, щоб відпустили додому, але навідріз відмовили. Тоді вирішили з батьком тікати. Але не пощастило добратися в рідне село, німці їх спіймали. Матір зі мною відпустили, ще й посадили на поїзд, а батька забрали в концтабір. Там його сліди й загубились.
Мати прийшла в село. У нашій хаті жили німецькі офіцери, нам виділили місце в хліві. Мама охрестила мене в церкві, дату народження придумала сама, а місце – своє рідне село.
Як ми пережили війну, я не пам’ятаю, а от операцію «Вісла» пригадую добре, бо ми ж переселенці з Холмщини. Набідувалися тоді з матір’ю: ні хати, ні грошей, нічого було їсти, ні у що вдягнутись. Змалечку я босий ходив ціле літо, до приморозків. Згадую – і біль ятрить душу. У 1954 році мати померла. Було їй неповних сорок літ. Я залишився круглим сиротою. Якого ще більшого нещастя треба? Мені тоді було тринадцять, закінчив лише шість класів. Коли в Радехові на Львівщині ховали маму, я хотів скочити в могилу до неї, щоб мене засипали землею, бо не стало сил далі жити, але люди стримали. Пішов до дядька. Пас корів. Закінчив сім класів, причому з хорошими оцінками. Ким я тільки не працював, а пів життя віддав журналістиці. Починав дописувати в газети ще у молоді літа, і останні двадцять три роки перед виходом на пенсію трудився редактором Локачинської райгазети.
Вельмишановний Євгене Яковичу! Нехай Бог пошле Вам довгі роки життя, будьте міцні здоров’ям і, звичайно, бажаю нових гарних новел та оповідань.
З повагою Володимир САЛАМАНЧУК
Кожен, хто прочитає книжку Євгена Хотимчука «Доля матері», неодмінно згадає свою неньку. І цей щемливий, душевний лист з Локач цьому підтвердження. Тому ми вирішили оголосити конкурс «Розкажи про свою маму». Пишіть нам. Кращі листи будуть надруковані у газеті «Вісник+К».
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!