Дівчину, яку переїхав поїзд, на ноги поставили у КовеліМаленький колектив протезного цеху

Дівчину, яку переїхав поїзд, на ноги поставили у Ковелі

Волинь

Тут безкоштовно виготовляють протези на німецькому обладнанні

Іноді нещасний випадок надто жорстоко ламає долі. Разом з частинкою тіла людина втрачає і радість життя. Вважає себе немічною, нікому не потрібною.   У Ковельському протезно-ортопедичному цеху щодня стикаються з такими пацієнтами. Тут їм дають другий шанс, адже завдяки сучасним протезам люди знову можуть повноцінно рухатися. Грають у футбол, танцюють та створюють сім’ї.

Цех відкрила дружина німецького канцлера

Історія створення цього унікального цеху почалася наприкінці 1990-х. Тоді у Ковелі завершувалося будівництво залізничної лікарні. Її головний лікар Ярослав Шевчук з колегами підтримували тісний зв’язок з німецькими благодійниками, які допомагали з обладнанням. Їм пощастило вийти на дружину тодішнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера Гільтруд Шветьє, яка загорілася ідеєю створити у Ковелі цех для протезування дітей з інвалідністю у приміщенні залізничної лікарні. Згодом його вирішили розширити і для дорослих. На закупівлю обладнання та навчання спе­ціалістів у 1996 році німці виділили 5,5 мільйона дойчмарок. Цех було укомплектовано новітнім обладнанням.

– Найперше вони мали досконало знати анатомію людини, – розповідає директор цеху Людмила Козак. – А також розбиратися в сучасному закордонному обладнанні. Протягом двох років кращі німецькі спеціалісти навчали і приймали екзамени у наших хлопців, і лише після цього видали відповідні сертифікати. Тепер уже наші фахівці консультують колег з інших областей. А коли Гільтруд Шветьє кілька років тому приїжджала до нас, то була приємно вражена, що ми не лише зберегли всю базу, а й удосконалили її.

Тож, з різних куточків України їдуть по допомогу у це волинське місто. Навіть з Криму колись пацієнти добиралися, бо вважали, що тут найкращі спеціалісти та обслуговування. Лише троє чоловіків трудяться у цеху, але яку велику справу вони роблять! Справжнім асом вважають Василя Остапчука. Він протезує тих, за кого не ризикують братися навіть за кордоном. Пліч-о-пліч з ним трудяться два Олександри – Купрійчук та Романчук. Виготовити протез, який би замінив руки чи ноги, – справа надзвичайно відповідальна. А ще він має бути легким і зручним, щоб не було деформації постави. За понад двадцять років роботи ковельські фахівці вивчили усі тонкощі справи. Саме тому до них їдуть звідусіль.

Допомагають немовлятам та воїнам АТО

– Про кожного нашого пацієнта можна писати окрему історію, – перебирає картотеку Людмила Василівна. – У місяць обслуговуємо понад 25 людей. У кожного своя біда. Наприклад, з одинадцятимісячного віку робили протез ніжки дитині, яка народилася з недорозвинутою кінцівкою. Нині їй уже 14 років, і ніхто навіть не здогадається, що вона має інвалідність. А хлопчик з Івано-Франківщини, якому в чотирирічному віці вантажівка переїхала стегно, завдяки нашим фахівцям грає у футбол. Священик, теж з цієї області, втратив обидві ноги і багато років протезується в цеху (кілька років тому у нашій газеті розповідали про нього – авт.) Він задоволений якістю і розповідає, що навіть польку на протезах танцює.

Жителька Ковеля Алла Степанівна, маючи лише сімнадцять з половиною років, втратила обидві ноги, опинившись під поїздом.

– Тоді я думала, що життя закінчилося, – пригадує страшні хвилини жінка. – Спочатку протезувалася у Харкові, а коли цех відкрили у Ковелі, стала, певно, однією з перших клієнток. Хлопці-протезисти дуже хороші, уважні. У тому, що у мене все склалося, є і їхня заслуга. Я вийшла заміж, маю двох діток та трьох онуків. Ходжу без палички. Якби ви мене зустріли на вулиці, ніколи б не здогадалися, що рухаюся на протезах.

Своя дорога привела до Ковеля і колишнього правоохоронця з Рівного Віктора Приймака, який в аварії втратив ногу. І йому допомогли. Нині чоловік їздить на міжнародні змагання з футболу, катається на лижах.

– Я навіть гасло придумав: «З ковель­ським протезом – життя без обмежень», і коли чую про якусь подібну біду, одразу раджу волинських фахівців, – розповідає Віктор Петрович. – Якось у газеті дружина прочитала про воротаря, який втратив ногу, а на протез потрібно було 30 тисяч євро! Знайшов його телефон. Розповів, що у Ковелі все зроблять на вищому рівні і безкоштовно. Він мав пригнічений настрій і не вірив, що таке буває. За кілька днів своєю машиною завіз хлопця у центр – тепер Андрій бігає.

– У нинішній страшний час, коли у зоні АТО багато вояків отримують каліцтва, хочу запросити їх до нас. Ми допоможемо, – каже Людмила Козак. – Маючи направлення від управління праці і соцзахисту населення, інвалідам все робиться безкоштовно! Не потрібно збирати тисячі доларів чи євро. Варто зауважити, що ми не лише виготовляємо нові протези, а й обслуговуємо їх під час всього процесу експлуатації. Ми індивідуально підходимо до кожної людини. У спеціальній кімнаті вчимо, як правильно ходити. Якщо є якісь тертя чи незручність при рухах, все виправляємо на місці. А коли за кілька місяців пацієнт телефонує і дякує за відмінну роботу, бо, мовляв, зріднився з протезом, то це найкраща нагорода для нашого колективу.

Руслана СУЛІК, Волинська область

Фото автора

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!