Шокуюче інтерв’ю із Надією Навроцькою, шлюб якої із Анатолієм Тимощуком вже два роки невблаганно наближається до фінішу, опублікуав «Футбол 24». Ми публікуємо найцікавіші фрагменти.
«Його адвокат представляла партію «Единая Россия»
– Надіє, 19 квітня у вашому «Фейсбук» з’явився загадковий допис, який не всім дано зрозуміти одразу. Виникло тривожне передчуття, що слова про «підлого лицеміра» адресовані вашому чоловікові – Анатолію. Це дійсно так? Що трапилося?
– Влітку 2014 року розпочався процес розлучення у німецькому місті Штарнберг, я подала позов до суду на розірвання шлюбу. Процес триває і ще далекий від завершення через ігнорування та уникнення судового процесу іншою стороною. Для мене відкрилося інше лице Анатолія, інша сторона життя, яку він приховував протягом майже десяти років, завдяки постійним введенням мене та наших близьких, знайомих, друзів в оману. Одним з приводів позову щодо розлучення став його багаторічний зв’язок із громадянкою Росії, яка паралельно, до того ж, знаходилася у зв’язках з іншими відомими співвітчизниками. Ще однією причиною стали постійні втручання його матері, і найголовнішою було те, що я втомилася від поверхневого, інфантильного та егоїстичного відношення Толіка до мене і до сім’ї в цілому.
– Але зовсім нещодавно, начебто, ніщо не віщувало бурі. Ви дали моїм колегам коментар про підготовку сюрпризу для Анатолія з нагоди його 37-річчя.
– Мій коментар був правдивим і щирим, в чомусь іронічним, який треба було також читати поміж рядків. Місце святкування цього року було незвичним – це судове приміщення у німецькому місті, а серед запрошених гостей – судді, адвокати… Толік дійсно підготував свій День народження сам та за допомогою друзів з Російської Федерації зробив позов до мене з приводу наших дітей. Його адвокат представляла раніше партію «Единая Россия», а зараз може потрапити у Держдуму від партії «Справедливая Россия» та відома у справі з відібранням маленької дитини у дружини Олександра Кержакова.
Толік за допомогою цих адвокатів намагався обмежити мене в моїх материнських правах щодо виховання наших дітей. За рішенням німецького суду, тепер Толик має право двічі протягом тижня по кілька годин розмовляти телефоном з дітьми, хоча раніше, коли він міг дзвонити будь-коли, він не телефонував дітям по два-три місяці. Для дітей було б краще, якби батько був більш активний у спілкуванні з ними та брав більше відповідальності за власні вчинки у їхньому житті. За вікнами залу судових засідань був старовинний цвинтар, що час від часу наводило на певні роздуми щодо поточного статусу наших взаємовідносин…
– Можливо, ще є надія на те, що все налагодиться?
– У мене більше немає ілюзії, є реальність, в якій надія не має сенсу. З’ясувалося, що ми живемо у різних вимірах та реальностях. За його словами, він живе у реальності, що правий той, у кого більше грошей. У моїй реальності правий той, хто дотримується принципів людяності та суспільно прийнятих норм моралі, керується добрими намірами, законами, вірою та любов’ю. І в кого достатньо сміливості і сили боротися за все це.
– Що буде далі?
– Далі у мене буде власне життя, наповнене любов’ю та піклуванням про дітей, моєю роботою, власними планами, метою, намірами, без патологічної брехні, маніпуляції, підлості та зрад. Найближчим часом буде боротьба щодо захисту дітей і моїх власних прав у оголошеній Толиком мені війні.
– Нещодавно із своєю другою дружиною розлучився Олександр Шовковський. Нову сім’ю створив Сергій Ребров, а Олександр Алієв мав усі шанси стати героєм кримінальної хроніки за те, що, начебто, підняв руку на свою дружину і сина. Що відбувається із вчорашніми героями збірної України і кумирами нації? Це криза середнього віку?
«Він робив однакові подарунки мені та іншій жінці»
– Як часто пригадуєте історію знайомства Надії Навроцької і Анатолія Тимощука? Вона у вас достатньо нетипова…
– Згадую, здебільшого, саме тоді, коли про це запитують журналісти. Ситуацію нашого знайомства складно назвати нетиповою для того часу і віку, це було звичайне знайомство між підлітками, у часи, коли не було соціальних мереж.
– Який період у вашому подружньому житті вважаєте найщасливішим?
– Багато було жахливих та хворобливих моментів, як, до речі, і щасливих. Один з найстрашніших у моєму житті пов’язаний з тим, коли я приходила у лікарню до дітей. Кожен день, відчиняючи двері у відділення, з розумінням, яка висока вірогідність того, що когось з них можу не побачити живим. І в той самий час робити нелегкий вибір: залишатися з ними і не мати змоги поїхати в Україну, щоб попрощатися з батьком, який вмирає… Оскільки дітям я була більш потрібною… Три найзначущіші людини в житті опинилися у ситуації високого ризику і одночасно потребували моєї допомоги, уваги та підтримки.
Одні з найщасливіших моментів у моєму житті – коли я змогла забрати дітей додому з клініки, спостерігати, як вони дорослішають, кажуть перші слова, як вони змушують прокидатися мене вранці, і як надихають мене сьогодні своєю щирістю та любов’ю, жагою до пізнання світу.
– Чим Анатолій вмів вас приємно здивувати?
– У Толика немає звички приємно дивувати. Звичайно, він може робити подарунки або приносити квіти, але, як з’ясувалося, він робив однакові подарунки мені та іншій жінці, а також однакові подарунки були у наших доньок та доньки цієї жінки, яка, до речі, має дуже схожу зовнішність із дитячими фото сестри Толика. Хоча пізніше він підкреслював, що я маю бути рада, адже подарунки мені були більш ексклюзивними та коштовними.
– Як він переживав болючі поразки?
– Був засмучений, я намагалася його підтримати. Завжди прагнула демонструвати йому поразки не як завершення і кінець чогось, а як відкриття нових можливостей.
– Знаю, що футболом ви не особливо цікавитеся. Чи багато зусиль доклав чоловік, щоб «підсадити» вас на цю гру?
– Футбол мені цікавий більше не як спорт, а з точки зору організації бізнесу: механізми взаємодії, маркетинг, брендування, менеджмент і таке інше. Толик переклав на мене, зокрема, захист його інтересів при підписанні контрактів, стратегію і розробку у формуванні його публічного іміджу.
– Якщо не секрет, чому ви не поїхали з Анатолієм, коли він повернувся у «Зеніт», а згодом подався у Казахстан?
– Коли Толик перейшов у «Зеніт», ми з дітьми жили на два будинки. Старалися максимально часто проводити час у Санкт-Петербурзі поруч із Толиком, і в той же час, в Мюнхені паралельно відбувався наш переїзд у новий будинок, що також вимагало багато сил і часу. Протягом двох сезонів у РФПЛ, ми з дітьми встигли зробити більше 20 перельотів. Ми разом з Толиком підбирали великий будинок у передмісті Санкт-Петербурга, орендували його на час дії контракту. Обирали такий будинок, в якому було б комфортно перебувати нашим дітям наступні два роки співпраці з «Зенітом». Я підбирала персонал для роботи у будинку, няню для занять з дітьми. Впродовж цього часу до нашого дому у Санкт-Петербурзі приїжджали батьки та родичі, наші друзі з України, Німеччини та США.
Вражає те, що сьогодні заради власної вигоди, свідомо і безпідставно Толик вводить в оману німецький суд, заявляючи про те, що ми ніколи не жили у Санкт-Петербурзі. Перед підписанням контракту з «Кайратом» Анатолій запитував мене про мою думку. Я вважала, що на той час його переїзд із Росії у Казахстан буде найкращим у ситуації російсько-українських взаємовідносин.
«Є певні люди, які доглядають за нашим майном у Донецьку»
– Десь читав, що у Донецьку у вас залишилася квартира, а ще – розкішна колекція футболок відомих футболістів, з якими Анатолій обмінювався на полі. Яка доля цього добра? Чи не розграбували?
– Є певні люди, які доглядають за нашим майном, і яким я сплачую власним коштом за їх послуги. Але найголовніше – це не майно, а ті приємні спогади та емоції, які пов’язані з Донецьком, які зараз не можна відтворити – відчуття дому, яке з’явилося колись вперше у нашому житті саме в Донецьку.
– А ще сім’я Тимощуків прославилася тим, що колекціонувала стародавні ікони. Скільки їх у колекції і яка – найдревніша?
– Колекція складається більше, ніж з 200 ікон. Зараз ситуація складається так, що в суді Толик приховує усіляке існування ікон. Думаю, що мені доведеться доводити їх наявність, справжню цінність та місце розташування.
– Вашим донькам-двійнятам – по 6 років. Ноа і Міа. Звідки такі оригінальні імена?
– Одну доньку ми назвали Ноа Маріа Анатоліа, а другу - Міа Маріа Анастасіа. Ноа (що означає «рух») була дуже активна, а Міа достатньо спокійна, на відміну від сестри. Обом донькам ми додали однакове друге ім’я – Маріа. А третє ім’я дали на честь сімейного лікаря та найближчої до дня народження святої за церковним календарем.
– Що це за історія, коли одна із доньок, побачивши Анатолія на футбольному полі, дуже перелякалася?
– Перші рази було занадто шумно на стадіоні, багато людей, тато - далеко, вона намагалася пояснити, що тата потрібно забрати звідти, врятувати.
– Над чим зараз працюєте? Яке ваше основне поле діяльності?
– Зараз я повинна забезпечувати себе та існування дітей, підтримувати рівень їх життя відповідно до того рівня, до якого вони звикли. Наразі Толик не сплачує аліменти і взагалі відмовляється від допомоги дітям. Нас, до речі, не запрошували на збір національної команди в Італію. Зараз Толик навпаки намагається блокувати переміщення дітей по всьому світу. До того ж він не дає своїх підписів, що потребуються від батька для подорожі дітей, для їх навчання та обов’язкове і необхідне оформлення дитячих документів.
Також я піклуюсь про розвиток дітей, а саме, щоб вони розвивали в собі те, що їм подобається. Вони відвідують зайняття з капоейри, бальні танці, модерн-балет, малярську студію, на додаток вивчають німецьку та англійську, бажають більше пізнавати світ через подорожі. Ще я розвиваю власний бізнес, який започаткувала в Німеччині: перший - це служба дитячої інтенсивної терапії для авіації та наземного транспортування важкохворих дітей у різні куточки світу. Другий – інтернет-магазин ароматів для дому та подарунків – aromahome.de. Наша команда готується до відомої міжнародної виставки з презентацією нового українського бренду та витворами мистецтва українських майстрів.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!