Валентина Гаврилець із села Нові Боровичі Сновського району Чернігівської області - унікальна особистість не лише для свого краю, а й, напевно, для всієї України.
Пенсіонерка, яка не має особливих статків, є великою прихильницею періодики. Раніше передплачувала понад сорок різних видань, зараз зупинилася на тридцяти, залишивши найулюбленіші. Приємно, що на Півночі України, за шістсот кілометрів від Луцька, є прихильниця наших видань: журналу «Люди і долі», газет «Вісник+К», «Між нами бабами», «Скандал+Кримінал».
«Після моєї реклами всі хочуть Хотимчука читати»
З Валентиною Іванівною познайомилися, коли жінка зателефонувала в редакцію, щоб замовити книжки нашого шеф-редактора Євгена Хотимчука.
– Я пильно стежу за творчістю Євгена Яковича, і тільки бачу рекламу нової книжки, зразу хочу її прочитати. А потім і сусіди просять собі після моєї реклами, – сміється жінка.
Твори Євгена Хотимчука на чільному місці у величезній домашній бібліотеці Валентини Іванівни. Адже жінка зібрала понад дві тисячі книг різних авторів. Це справжнє духовне багатство! Особливо тішить, що її захоплення розділяє чоловік. А старший внук, який при підготовці до іспитів віддав перевагу книжкам замість сучасних телефонів, попросив, щоб заповіла йому свою бібліотеку.
– І це для мене найвища нагорода! – радіє жінка.
19 літ працювала листоношею
З великою любов’ю розповідає жінка про рідне село. Люди мають роботу і нечасто їздять на заробітки за кордон. Є школа й садок, лісництво, спиртозавод, пилорама, колективне господарство, будинок престарілих, амбулаторія, шість магазинів, пошта. З нею у Валентини Іванівни пов’язані найкращі спогади, адже пропрацювала тут 19 років.
– У нас майже тисяча населення, – розповідає жінка. – Щоб усіх обійти, треба 26 кілометрів набігати. Весь час була начальником поштового відділення.
– То з пошти ота любов до газет? – припускаю.
– Ой, не знаю, – розгубилася співрозмовниця. – У мене мама після війни була листоношею, а я хотіла стати ветлікарем. Вивчилася, але не склалося. Потім працювала майже 20 років у бібліотеці. А читати любила змалечку… Брала ліхтарика і під ковдрою читала, аби тато не сварився, що очі псую.
Газети і журнали – найліпші ліки на старості
Згадуючи про дитинство, Валентина Іванівна обмовилася, що народилася недоношеною, зовсім крихітною – усього 800 грамів! У 50-х роках, щоб такі дітки вижили, треба було докласти титанічних зусиль.
– Тато з овечої шури зробив ложе, а мама весь час мене тримала на печі в ніші, де каструлі, сковорідки ставили. Там було дуже тепло. Ось в такому «інкубаторі» мене вигріли. Ніхто не вірив, що я виживу. А одна вчителька-сусідка прямо й сказала мамі: «Та викинь ти цей кусок м’яса». Мамина любов та турбота виходили мене.
Правда, у класі Валя так і була найменшенькою. І з дитинства мала проблеми із зором, тому ходить в окулярах. Але це не заважає їй читати та насолоджуватися художнім словом.
Валентина Іванівна годинами може розповідати про свої захоплення: квіти, кросворди і чтиво.
– Ваш журнал «Люди й долі» вже три роки виписую. Усі номери акуратно підшила і зберігаю. Часто знайомі просять почитати. Рецепти народних цілителів, які там друкуються, дуже помічні. Я деякі сама випробувала й свасі рекомендувала. А побачила рекламу «Між нами бабами» та «Скандал+Кримінал», зацікавилася і передплатила спочатку на квартал, а потім стала постійною читачкою. Кілька років і «Вісника» отримую. Дуже люблю життєві історії, про незвичайних людей дізнатися.
– Але ж то скільки грошей треба на 30 видань… – не втримуюся.
– Ну і що? – сміється співрозмовниця. – Ми з чоловіком наввипередки читаємо і кросворди обоє розгадуємо. Діти й внуки живуть окремо, а нам що з дідом робити? Маємо клаптик городу, курочок. Але ворушити тре не лише руки-ноги, а й мозок. Газети і журнали – це найкращі ліки від нудьги на старості.
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!