Москальський полковник зцібрив спіднє в українських армійців
Звичайно, ніхто не бачив, як це було. Спер зі складу чи зняв з убитого нашого воїна. Але коли захопили високопоставленого служаку ворожого війська і роздягнули, то виявилося, що на ньому труси і шкарпетки Збройних сил України. Кажуть, полковник той не хто-небудь, а ніби ад’ютант бездарного генерала Зуська, котрий програв усі свої битви в Україні. Так-так, це саме він виходець із села Ветли Любешівського району на Волині. Проклятий яничар. Воно вибилося в люди, просунулося по воєнній лінії і в підсумку у складі дикої орди прийшло вбивати своїх одноплемінників, одновірців, українців. Без роду і честі, без порядності та людяності. Покидьок!
Який генерал, такий і його помічник – трусячий злодюга. Хіба може перемогти нас армія, котра воює у чужих трусах? Ніколи.
Ворожі вояки – ґвалтівники, мародери, злодіяки
Пригадуєте, як у перші дні війни показували по телевізору перших полонених російських солдатів. Дітвора по вісімнадцять-двадцять років. Яка ж то була печальна картина. Перелякані, заїкаються, а у розмові з матерями жалісно нюнькають, благають, щоб їх забрали. Крім бридливості та презирства нічого вони не викликали. Подумалось, невже з отаким військом путін збирається завоювати Україну.
Та коли почали оприлюднювати в інтернеті перехоплені спецслужбами розмови ординців, котрі орудують у захоплених ворогом містах і селах, один хвалився, як вони завалили в хату, розстріляли хазяїв, набрали харчів, знайшли горілку і зразу напилися до свинячого крику. І ще із собою набрали море провізії. Інший подонок бахвалився, що знайшов у якомусь будинку багато виробів зі срібла. Очевидно, жінка по телефону допитувалася, чи зуміє він усе те награбоване добро довезти, чи не будуть їх перевіряти. Бо у своїй кацапії вона зуміє дати лад вкраденому – «умею работать с металом». Інший хизувався, що натрапили на гарний посуд, ще один, що знайшли багато грошей – мовляв, «будет чем ипотеку закрыть». Чи не нагадує усе це вам фашистів? Навіть ті так нагло і підло не грабували просте населення. Десь якусь курку, яйко могли прихопити. А ці – просто бандюги з великої дороги. Проклятої москальської.
Часто трапляються випадки зґвалтувань наших жінок. Ну чим не монголо-татарська орда? І привів її на нашу українську землю отой тріснутий на всю голову оскаженілий карлик путін, котрий два останніх роки не вилазить з бункера. Чого я тільки не думав про нього: хворий, дурнуватий, страждає манією величі, як Гітлер чи Наполеон. У цьому щось є. Але найбільш винна патологічна ненависть до України. Тут народ вільно дихає, вигнав путінського ставленика Януковича, йде у Європу. А його ж росія – у глибокій жопі. Уявляєте, яким це буде подразником для кацапів?
В одній з промов путін ляпнув: «Я вам покажу декомунізацію…» Не примирився з тим, що ми послали далеко його всраний союз. Той тріснутий фюрер, «собіратєль зємєль рускіх» постійно повторює, що Україна ніколи не була державою. Зрештою вся біда не в одному путіні. У москалів споконвічно у крові закладено над нами панувати, помикати. Віками. І вони хочуть сидіти на нашій шиї і далі.
Ми нарешті добряче показали і ще покажемо скотиняці, хто ми такі. Не буде ніколи москаль над нами панувати. Лишень якою ціною?
Буде голод чи ні?
На початку березня зателефонував мені знайомий з Херсона. Звісно, я висловив захоплення мужністю його земляків. Вони виходять на мирні демонстрації проти окупантів, голіруч зупиняють танки, бронемашини. Товариш розповів, що і він туди ходить. А тоді несподівано зажурено сказав:
– Прийшла весна, пора сіяти.
Я оторопів. Яка весна, яке сіяння?! Йде війна, вороги на порозі, про що він каже? Висловив свою думку.
– Як не посіємо, то що будемо їсти? – запитав товариш.
А й справді, він правий. Тепер завітало тепло й до нас. І наші селяни вийшли у поле. Фермери, крупні господарства дружно розпочали польові роботи. Держава знизила акцизи на пальне, як може допомагає добривами.
Як виявляється, ми годуємо пів Африки, Азії та частину Європи. Підрахували, якщо, не дай Боже, ми не обсіємося, не зберемо врожай, чотириста мільйонів людей залишаться без хліба. Буде голод.
Виходить, не все так просто на цьому світі. Якщо кацапи дають світові газ і нафту, то ми годуємо людей. Тож нам треба сіяти, орати, збирати, щоб не було голоду. Треба якнайшвидше москаля добивати, з нашої землі виганяти. А як буде мир, то буде хліб і до хліба.
Чи підуть на нас білоруси?
Останнім часом це питання постійно витає у повітрі. Причому вже народ знає і маршрут: на Ковель і на Луцьк. Особливо пожвавилися ці розмови на початку минулого тижня. Над нами зависла тривога. Нібито розвідка повідомляла про посилений рух лукашенківської військової техніки біля кордонів. Багато суперечок точиться навколо цього питання: підуть білоруси на нас чи ні. Кажуть, що у них всього 45 тисяч війська, а боєздатного – п’ятнадцять. Та й ті не хочуть воювати. Але путін змушує свого лакузу Лукашенка наступати. Фюрер давно поставив того нещасного «брата» не лишень на коліна, а й раком. Він без дозволу карлика й перднути не може.
Нещодавно Пентагон повідомив, що білоруси вже точно на Україну не підуть. А ті щось та й знають. Ще у жовтні минулого року казали, що путін нападе на Україну.
Взагалі, я не уявляю, як ми маємо воювати з білорусами. Пів Ратнівського, Камінь-Каширського, Любешівського районів живе у Білорусі. Багато спільних родичів мають. І що, будуть стріляти свої у своїх?
Понад чверть століття підтримую дружні зв’язки з колегою із Бреста. Десятки разів наш колектив бував у них, вони у нас. Проводили взаємне стажування журналістів. І от в один прекрасний момент, тьху ти – жахливий, припирає товариш до мене на танку і каже: «Виходь з хати, бо вона вже моя». То якась несусвітня дикість!
Як на мене, навряд чи таке можливо. Найперше тому, що білоруська армія слабкенька, зроду не воювала. Її спіткає те саме, що хвалену другу у світі кацапську армаду. А ще не виключено, що білоруські солдати можуть повернути автомати проти свого диктатора. А Лукашенко хоч і не вельми мудрий, але й геть не збожеволів.
Зрештою, поживемо – побачимо. Віддали білоруси ворогові свої аеродроми, землі, дороги, то, може, хоч голови не віддадуть?
Євген ХОТИМЧУК,
шеф-редактор «Вісника+К»
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!