Ця красива синьйора могла б спокійно насолоджуватися життям з коханим чоловіком і дітьми у сонячній Італії. Пити каву у вуличних кав’ярнях, смакувати вином та пастою, робити манікюр і зачіски, дарувати свою любов синові та доньці. А про війну у рідній Україні дізнаватися лише з інтернету чи телевізійних новин, як і мільйони українських емігрантів та біженців. Але вона вибрала іншу долю. Відсиджуватися за кордоном, коли твою землю спопеляє жорстокий ворог, ця жінка просто не змогла…
Мар’яна Тряско з прикарпатського села Тростянець жила і працювала в Італії чотирнадцять років. Поїхала на закордонні заробітки, й залишилася у чужій країні надовго. Там знайшла своє щастя і вдруге вийшла заміж. Її сестри та мама теж жили в Італії. Проте душа все одно рвалася додому, на Прикарпаття. У рідному селі молода жінка навіть взялася зводити будинок, щоб приїжджати сюди з родиною у відпустку. Та всі плани і мрії зруйнувала війна. Після повномасштабного російського вторгнення Мар’яна почула, що на фронті не вистачає медиків. І одразу почала телефонувати знайомим, аби дізнатися, де може знадобитися її досвід медпрацівника. І уже невдовзі стала медиком у 102-й бригаді Сил територіальної оборони Івано-Франківської області.
– Коли спіткало горе мою рідну землю, я зрозуміла, що треба її захищати. Хто, як не ми, боронитиме нашу Україну? Я залишила в Італії неповнолітніх дітей 14 і 10 років. Маю сина Едуарда та дочку Роберту. І зараз я тут, на передовій, для того, щоб мої діти могли приїхати до рідного дому – вільного, процвітаючого та обов’язково під синьо-жовтим прапором, – пояснювала вона свій вчинок.
Побратими дали їй позивний «Квітка». Бо завжди бачили свою медичку усміхненою, веселою, щирою. Односельці теж відгукуються про Мар’яну як про дуже добру і чуйну людину. Вони пригадали цікавий історичний факт: колись її родичі у своїй хаті кілька днів переховували Степана Бандеру. На жаль, нинішній вересень став останнім для відважної жінки. «Квітка» отримала важке поранення під час мінометного обстрілу. Два дні лікарі боролися за її життя, але врятувати не змогли. «Ти була прикладом мужності і відваги, якої інколи багатьом не вистачає. Любив тебе, Посестро! Ти була найчарівнішою «Квіточкою» на полі битви за Україну. Ти – Герой України! Вічна Тобі пам’ять!» – написав побратим Тарас Сливчук. У коментарях під повідомленням про загибель Мар’яни дехто з жінок дивувався, як вона, мама, могла залишити своїх дітей і вибрати Україну? Мовляв, це зрада, бо дітям матір ніхто не замінить. Зрозуміти таку жертовність здатні далеко не всі. Колись дружини вояків УПА віддавали дітей чужим людям і помирали з чоловіками нарівні у бункерах, свідомо обираючи смерть, а їхні діти росли під чужими іменами, у дитбудинках, інколи не знаючи нічого про своїх батьків. На таку самопожертву здатні тільки обрані й сильні духом люди, в серцях яких живе неймовірної сили любов до рідної землі. Дякувати Богу, в Україні вони є. Мар’яна – одна з них. Її син і донька гордитимуться своєю мамою. А ми не забудемо…
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!