Як тільки на росії заговорили про «десатанізацію», у соцмережах масово стали з’являтися світлини з дороговказами «Сатанів-Чортків». Це два затишні містечка на Заході України. Місцеві запевняють, що до них нечистий ніяким боком – ні рогом, ні ратицею не причетний. Так звідки ж взялися такі екзотичні назви?
Сатанинським місцем нарекли татари і турки?
Чому Сатанів у Хмельницькій області названий саме так, існує кілька версій. Біля міста й досі досить часто знаходять давньоримські монети, що теж дало привід для однієї з версій походження назви: «Sat an non?» ( «Досить чи ні?») – нібито питав римський полководець, дійшовши до Збруча і замислюючись, чи йти далі. Воїни, втомлені від довгого походу, гучними криками виявили бажання зупинитися тут, і так виникло поселення, яке розрослося пізніше до невеликого містечка.
Інша версія говорить, що молдавани назвали засноване село «Satu Nou», що означає «нове село».
Є ще і турецький варіант: мовляв, місцеві жителі так уперто воювали з яничарами, що ті подумали, ніби у цих місцях живе сам шайтан, так османи чорта називали. Правда, у цій версії є вада: місто носило свою назву ще тоді, коли турків зовсім ще не було в цих краях. Ще за однією легендою, ім’я сатани місту дали татари, які буцімто так і не змогли подолати його могутніх укріплень.
Ймовірно, найбільш правдоподібна версія, пов’язана зі словом «сатана», язичницька. Адже прихильники давніх слов’янських богів у цих місцях жили довгий час після прийняття Руссю християнства. Язичницький острівець тут зберігався навіть після нашестя орд Батия, а таємні треби давнім богам правилися ще на початку XVII століття! Як вважають деякі історики, церковники, які жили поруч з такими поселеннями язичників, постаралися очорнити їх, мстиво назвавши Сатанів. До речі, під час вигнання язичників з цих місць останні не залишили свого найпотужнішого ідола – статую Святовида з каменю – на поталу переслідувачам, і втопили його у річці Збруч. І тільки у 1848 році польський поміщик її витягнув. Зараз він зберігається у музеї у Кракові і відомий як Збруцький ідол.
Пекельну назву намагалися тричі змінити
Версій та гіпотез про походження назви міста Чортків на Тернопільщині також відомо багато. Одна з них говорить, що нічого «диявольського» у назві цього містечка немає: вважається, нібито вона походить від одного з перших власників Єжи Чартковського, який у 1522 році збудував тут перший дерев’яний замок. От тільки халепа: місто з назвою Чарковіце згадувалося набагато раніше. Тож його жителям більше подобається легенда, яка оповідає, що у далекі доісторичні часи, коли сам Бог впорядковував землю, чорт робив Йому у цій роботі усілякі капості та перешкоди. Та у Всевишнього знайшлися помічники, і у хвостатого нічого не виходило. І чи то з відчаю, чи з необережності верховний чорт впав у річку Серет, яка затягнула його на самісіньке дно, вкривши товстим шаром мулу. Там він і залишився. Долину, що утворилася, люди назвали Чортовою, а місто у цій долині – Чортковом.
Місто вперто тримається своєї пекельної назви, хоча спроб перейменувати його було чимало. Спочатку у 1930-х роках польська влада задумала зробити тут шикарний курорт, не гірший за суперпопулярні тоді Заліщики. Під таку справу вирішили назвати місто Дябелкув («diabel» польською чорт). Та грянув 1939 рік – не встигли. У радянські часи спробували ще раз. Сталіну на 70-річчя хтось задумав зробити дивний подарунок, перейменувавши місто в банальне «Жовтневе». І знову не вийшло! Нарешті третя спроба «змінити прізвище» прокотилася Чортковом у 1999 році. Тоді місцеві бабусі вирішили почати збір підписів під вимогою назвати Чортків Богородичним. Міська влада відмахнулася звиклими бюджетними дірками: де гроші на нові вуличні таблички візьмемо? Місто залишилося при своїй назві.
«Чортову» назву компенсує величезна кількість храмів. Тільки тих, що мають понад сто років, у Чорткові аж вісім. Церкви і нині продовжують тут будувати.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!