Тридцять п’ять років Василь Мороз пропрацював лікарем-стоматологом у Володимирі-Волинському. Місто, всі блага цивілізації, а тут вийшов на пенсію й подався у «зяті», як жартуючи каже, – оселився у батьківській хаті дружини на хуторі в селі Кути Локачинського району.
Стоматолог осів на хуторі
Видно, свіже повітря, природа добре впливають на Василя Михайловича, бо у свої 77 років він жвавий та енергійний. Весна розмила шляхи – і до хутірської оселі не доїхати, тож чоловік, шкодуючи несподіваних гостей, взув гумовці і сам виходить до нас. Як виявилося, сільське життя для нього не диковинка, бо ж народився і ріс у селі Винятинці Заліщицького району, що на Тернопільщині. Навчаючись у Львівському медичному інституті, познайомився з красунею-волинянкою Настею. І хоч був старшим на 10 літ, таки зумів чимось причарувати юнку. Одружились, а після закінчення вишу сім’ю молодих спеціалістів направили на роботу в Ковель. Однак, приїхавши туди, дізналися, що місця вже зайняті. Що діяти? З чемоданами подалися до облздороввідділу. Тамтешній начальник дав рознарядку – і стоматологів-випускників узяли на роботу в княжому місті. Швидко збігли роки. Подружжя Морозів часто їздило в Кути до батьків, а потім доглядали одиноку стареньку тітку. Не один рік добиралися сюди мотоциклом, потім авто придбали. Василь Михайлович ніколи не вважав себе гоноровим міським доктором, а радо брався за будь-яку сільську роботу. Вийшовши на пенсію, занудьгував.
– Не можу я байдики бити, сидячи на лавочці: я ж сільський хлопець. Звик постійно бути в русі, – всміхається. – А в селі курочки тримаю, кролі, город обробляю, ліс під боком. Дві собаки є, три коти. Дров до груби тре нарубати, бо ж газу нема, – ось і фіззарядка. Дружина Анастасія Прокопівна й досі працює, але на вихідні навідується у село, чи я до неї в місто вирушаю.
Сюрприз на ювілей
У Кутах кожен новий переселенець сприймається з радістю, бо ж село малесеньке. А тут чоловік з міста приїхав, та ще й який! «Сини у нього знані лікарі!» – розповідають місцеві. Василь Михайлович і не приховує, що діти – його особлива гордість. Володимир – лікар-нейрохірург, заввідділенням Київського інституту нейрохірургії імені Ромоданова, кандидат медичних наук. Оперує важкохворих не лише в Україні, а й за кордоном. Василь пішов батьківською стежкою. Працює лікарем-стоматологом у Львові. Діти з розумінням поставилися до батькового переселення у село, а знаючи про бездоріжжя, яке доводиться долати за поганої погоди, вирішили зробити йому приємний подарунок.
– Перед днем народження телефонує син з Києва і каже, що потрібно їхати до Луцька, – з теплом згадує чоловік. – Сказав, що випишуть талон на 1000 літрів бензину для моїх «Жигулів». О, добра штука, чого відмовлятися. Приїжджаю в якесь велике приміщення, невістка мене зустрічає, незнайомі люди в рядочок стоять, руку подають, вітають з ювілеєм. А я не розумію, що таке робиться. Потім кажуть: «Поверніться. Ось ваш подарунок на 70-річчя». І показують на новеньку «Ниву».
Оце так сюрприз зробили сини для батька! Оце так потішили! Василь Михайлович спочатку аж розгубився від несподіванки і лише запитав: «А куди я свої «Жигулі» подіну?» Тепер же справно кермує презентованою «Нивою». Односельці вже добре знають його транспорт і, тільки бачать, що вирушив у дорогу, одразу визначають: «Михайлович до города подався…»
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!