Ім’я лікаря Василя Яшана відоме сьогодні далеко за межами Волині. В середу, 6 вересня, він святкував своє 80-ліття. Але на дідуся, який сидить на призьбі, бавить внуків і підрізає дерева, Василь Петрович зовсім не схожий. До нього досі черга пацієнтів, які приїжджають з різних куточків нашої держави.
Професію лікаря Василь Яшан обрав ще у шкільні роки. Хоча дитинство у хлопця із села на Станіславщині (тепер Івано-Франківщині) було важким. Тато з мамою з ранку до смеркання в колгоспі працювали, тож хатня робота лягала на плечі Василя. Треба було і корову подоїти, і господарку попорати. А ще ж уроки вивчити! Все встигав хлопчина. І хоч конкурс у медичний вуз був величезний, з першого разу вступив у Чернівецький медінститут! Про студентські роки сьогодні знаний лікар згадує як про надзвичайно бідні, грошей постійно не вистачало, зате їх відсутність з лишком компенсувала тяга до знань. Мріяв про наукову роботу, аспірантуру. Проте треба було спочатку три роки відпрацювати у лікарні, і молодого спеціаліста направили у Цумань невропатологом. Тут він закохався у свою майбутню дружину Ганнусю, яка приїхала за направленням працювати окулістом.
– Думав, що тимчасово на Волині: три роки відпрацюю, а там переїду ближче до батьків, у Тернопіль. Але коли сказав про свої плани колегам, мене викликали у кабінет до першого секретаря обкому Калити, хоч комуністом я не був: запропонували і квартиру в Луцьку, і роботу в обласній лікарні, аби залишився тут працювати, – згадує Василь Петрович про те, як став волинякою. – Це був 1966 рік.
З того часу Василь Яшан місце роботи не міняв. Пацієнти у нього були дуже важкі – після інсультів, із розсіяним склерозом, з патологіями хребта. Багатьох Василь Петрович пам’ятає на прізвище. У 1988 році Яшана призначили завідувачем відділення професійної патології. На цій посаді він працює і нині. Його пацієнти – люди, які свої хвороби набули у зв’язку з важкими умовами праці. Це шахтарі, доярки, трактористи. Як правило, ідеться про складні патології хребта. І тут про лікаря Яшана ходять легенди. Від багатьох пацієнтів доводилося чути, що він творить чудеса – лежачі вставали і йшли своїми ногами. Нині у нього лікуються вже внуки його перших пацієнтів. Незважаючи на вже поважний вік, Василь Петрович ні на день не полишає лікарської практики. За годину, поки ми з ним розмовляли, було дзвінків п’ять: люди питали поради, домовлялися про прийом. Крім того, він ще й чергує як ургентний лікар в обласній лікарні. Сюди привозять важких хворих із інсультами. Дуже переживає лікар, що медицина для багатьох сьогодні не доступна: за все доводиться платити, а медикаменти надзвичайно дорогі, не всі їх можуть купити. Найбільша його мрія – відновити у відділенні профпатології водолікування: басейн закрили сім років тому на ремонт, розвалили і так не знайшли грошей, щоб довести до ладу.
– Для наших хворих надзвичайно важливо, щоб водолікування працювало при лікарні, – каже. – Адже санаторії сьогодні можуть собі дозволити одиниці – дорого.
Лікар з 57-літнім стажем зізнається, що за ці роки медицина далеко пішла вперед, тому доводиться постійно вчитися, читати про новинки. Але на його нічному столику не лише спеціалізована література.
– Редактор «Вісника+К» Євген Хотимчук подарував мені свою книжку «Рідна мати моя», читаю – і так ніби про моє дитинство написано.
Найбільшою втіхою для Василя Яшана є його родина. На жаль, нещодавно зупинилося серце дружини Ганни Степанівни. Але пишається Василь Петрович, що лікарську династію Яшанів продовжують його донька і старша внучка Ганна, яка пішла по дідових стопах і стала невропатологом.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
P. S. Вісниківці долучаються до всіх вітань, які лунали на адресу ювіляра у день його народження
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!