Таких патріотів України як корінна росіянка Галина Вахрамеєва ще треба пошукати. Вона пише нариси про Личани Ківерцівського району, збирає по людях давні речі, бо творить музей села, цікавиться історією України та сусіднього старовинного містечка Олика...
Галина Вахрамеєва родом зі столиці Карелії Петрозаводськ. Із сім’єю на Волині опинилася ще у 1991 році – місцевий клімат підійшов її маленькому сину. Про Україну Галина чула ще в дитинстві. Якось у бібліотеці побачила книжку українського автора: цікаво було прочитати. Що не зрозуміла, дізнавалася у словниках. А ще у пропагандистських шкільних святах про республіки Радянського Союзу чомусь завжди представляла Україну. Любить читати нову історію Союзу та України, яку так перекручують в Росії. Не вірить тим «дослідникам», адже на собі відчула тавро «ворога народу». Її батьки – з Тамбовської та Псковської областей Росії, на Півночі опинилися через діда-куркуля. Хоч старалася у школі, вище трійки їй не ставили. А коли навчалася вже у восьмому класі, діда реабілітували. І ставлення до Галини різко змінилося. Вона добре закінчила школу і культосвітнє училище.
Жінка горить Україною! Прославляє нашу країну, яка прихистила її сім’ю, бо вважає, що треба поважати народ, котрий став тобі другою родиною. І своїм рідним у Карелії розповідає, що на Донбасі справжня війна, куди зайшли земляки-росіяни. Тим паче, що її син боронив Україну на фронті. Із задоволенням Галина пише нариси про личанських людей, проводить українські свята, творить музей села.
– Ходжу по людях і збираю старі речі, – усміхається жінка, розмовляє українською. – Прошу: «Такий рушник у вас шикарний, подаруйте музею». І люди охоче віддають.
Галина заводить у кімнату-музей і показує старожитності. 80-літню маленьку колиску, де виросло з десяток дітей, віддала Марія Безушкевич. Інша, в якій люляли три покоління, – від Євгенії Бражник. Масницю передав Валерій Цицура, вишиванку – сваха Вахрамеєвих з Іваничів Неоніла Кандиба, вишивані серветки – Христина Гусар, весільний рушник – донька Галини Ринкевич, рубель, тобто колишню праску, – Степан Сосницький... Неоціненний дарунок для музею зробила Валентина Волчук – столітнє плаття своєї мами, рушники, нижнє покривало для ліжка.
– Ще мрію поставити великий ткацький верстат. Маю креслення, з чоловіком обов’язково його зробимо. Усім людям велике спасибі за такі дарунки! – щиро вдячна Галина Вахрамеєва. – Деяких односельчан вже немає на світі, а їхні речі живуть у нашому музеї.
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!