«На день народження своєї сестри приїхав у труні», - матір загиблого Героя з Волині
Волинь

«На день народження своєї сестри приїхав у труні», - матір загиблого Героя з Волині

14 березня, 18:10
4
-1
Сподобалось?
-1

14 березня відзначають День добровольців

Свято встановлене на честь тих чоловіків і жінок, які у найтяжчий момент взяли до рук зброю і стали на захист країни. Це люди різних професій і віку, яких об’єднало одне – бажання захистити свою Батьківщину. Можна сказати, з-за шкільної парти пішов добровольцем на війну Микола Сорочук. Минуло більше сорока днів, як його привезли на рідну Волинь у труні.

Після школи став волонтером

Серед пишних новобудов села Лище Луцького району хатинка Сорочуків виглядає звичайною – одноповерхова, цегляна, словом, ще колишня. Великих статків родина не мала. Мама Галя і тато розлучилися, коли Коля і його сестра Таня у школі вчилися. 

– Я тоді Миколі сказала: ти один у нас господар залишився, – крізь сльози згадує Галина Сорочук. – Думала, що повз вуха пропустив. Але бачу: взяв молоток і почав курника лагодити. Дерева став садити, виноград, навіть вулика поставив.

У кожній з двох кімнат хати – Миколині фотографії. На одних він зовсім маленький, на інших – уже дорослий, у формі і зі зброєю. Незмінним на них залишається лише щирий серйозний погляд величезних голубих очей.   

– Він у нас змалку був дуже добрим. Через хату жили одинокі старі вчителі Радіонови. За ними трьох хлопців у школі «закріпили». Помагати тільки Микола ходив. А якось поїхав у ліс по опеньки і повернувся із собаченям. Хтось викинув у пакеті. Жулька досі у нас живе, – згадує щасливі миті мама.

Рідні кажуть, що їхнього Миколу ніколи не цікавили нічні клуби, гулянки. Він більше любив вдома вечори проводити. Пані Галина зізнається, що зовсім випадково відкрила для себе, що у мобільному телефоні її син не грається, а читає досить серйозні книжки. А ще з молодших класів він завжди у День пам’яті жертв Голодомору запалював на вікні свічечку.

Коли на Сході нашої країни розпочалася війна, Микола Сорочук якраз закінчив школу. Хлопець вступив до Луцького профтехучилища будівництва та архітектури. Та більше часу приділяв не навчанню, а волонтерству.

– В училищі у них була компанія з шести осіб, які збирали гроші, купували необхідні для фронту речі і передавали все це на передову. Коля ще й здавав кров для потреб армії. Він просто жив цим, – згадує сестра Таня.  

І вдома війна не відпускала

І сестра, і мама думали, що після закінчення училища Коля піде працювати: професію ж здобув «дефіцитну» – електрозварник. Такі і в Україні, і за кордоном нарозхват. Та хлопець вирішив інакше.

– Якось Микола у Луцьк подався. Думала, що на роботу влаштовуватися, а він увечері приїхав, гониться по хаті, речі в рюкзачок збирає і мимохідь так каже: «Мам, я їду в АТО, маршрутка через десять хвилин». Я не знала, що робити. Хотілося кричати і за ноги його тримати. Але хіба його втримаєш?

Мама Миколи Галина СОРОЧУК

Це було 21 грудня 2015 року. Микола Сорочук став снайпером 10-ї піхотної штурмової бригади з позивним «Красний». За три роки першого контракту стояв на передових позиціях біля Мар’їнки, Попасної, Красногорівки, Новотроїцького, був легко поранений – куля тільки вухо зачепила. Та про це він по телефону взагалі не говорив. Зате багато  розповідав про друзів. Особливо про Ростика Доброшинського з Кам’янця-Подільського, який помер від кулі снайпера на руках у Миколи. Він закривав йому очі.  

Після цього мама і сестра стали рахувати дні, коли у Миколи закінчиться контракт. Повернувся додому, як і пішов – без попередження, 6 січня 2019 року, напередодні Святвечора. Хлопець дуже подорослішав, змінився, змужнів. Про це говорили всі, хто його знав. Микола довго не відпочивав – уже в березні пішов на завод «Модерн-Експо», вступив на заочну форму навчання в Академію рекреаційних технологій і права на факультет правознавства. Здавалося, життя налагоджується. Хотів взяти землю як учасник АТО. Та йому тричі відмовили.

Мамі ж не давали спокою його телефонні розмови. Щовечора хлопець довго спілкувався зі своїми бойовими побратимами. Вона тільки вловлювала його окремі фрази на кшталт «треба допомога, може, під’їхати?» Тривогою заходилося материнське серце недаремно – війна не відпустила Миколу, і вже 12 грудня 2019 року він знову поїхав у свою бригаду. Востаннє мама з ним говорила 21 січня. Ще й досі вона не стирає з мобільного той дзвінок. Син обіцяв приїхати на день народження сестри Тані, 25 січня. 

Називав дівчину ластівонькою

Тож 22 січня Галина Сорочук зі спокійним серцем поїхала до своєї мами у Чорниж Маневицького району допомогти по господарству.

– Їду в автобусі, глянула на часи – 11:48. Ще подумала: «Що там мій Микола зараз робить?» Ніякої тривоги – нічого не відчувала… – втирає сльози мама. – А снайпер уже поцілив у нього…

Про смерть Миколи Сорочука написала його дівчина Ярина Чорногуз у соцмережі: «Сьогодні з життя пішов хлопець, якого я любила. Люблю…». Так мама і сестра дізналися не тільки про загибель їхнього Миколи, а й про те, що він зустрів на війні кохання. 

– Коля нічого не говорив нам про Ярину. Тільки одній з родичок якось обмовився: «Я щасливий! Навіть не думав, що можу бути таким щасливим!» – з гіркотою каже мама.  

Саме Ярина Чорногуз розповіла усій країні про Миколу. Про те, яким він був воїном і чоловіком. Її спогади не можна читати без сліз. «У нього була дуже гарна українська мова. Ніколи не чула, щоб хлопець говорив до дівчини «ластівонько»… Україна настільки жила у ньому, що я дивилася – і не могла повірити, що такий, як він, взагалі може існувати зараз, у цьому столітті. Такий справжній. Такий прекрасний… Якось він сказав: «Краще рік наступальної війни, ніж десять років такої, яка є зараз і від якої всі божеволіють. Нехай краще батько прийде до сина на могилу, ніж у дурдом». Ці слова дуже вразили мене».

На рідну Волинь Микола повернувся, як і обіцяв мамі, 25 січня. Тільки у труні. Його похоронили на Алеї героїв у Гаразджі.  

Наталка СЛЮСАР

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Коментарі

  • Гоцул
    Гоцул

    Шкода ... Кого дякувати - Пороха ...

    14 березня, 21:30
    Відповісти
  • Роман
    Роман

    путлера поблагодари ,дебил

    15 березня, 05:23
    Відповісти
  • isemida
    isemida

    Пороха нема за що, якщо він тебе не знишив. іди зелі поклонись, ермаку лизни, і сівухі поможи піднятись.

    15 березня, 08:29
    Відповісти
  • лучанин
    лучанин

    Він не був добровольцем, а був контрактником. І перший раз, і другий раз. Контрактник і доброволець це- дві великі різниці.

    15 березня, 14:42
    Відповісти

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися