Волинянка двічі «поховала» свого сина і продовжує чекати його з Афганістану
Волинь

Волинянка двічі «поховала» свого сина і продовжує чекати його з Афганістану

29 листопада 2020, 16:55
0
0
Сподобалось?
0

Два роки тому Україну приголомшила звістка про те, що в Афганістані наші геологи знайшли нібито колишнього радянського солдата, який уже 30 літ живе у цій країні. Припустили, що це міг бути волинянин Ігор Білокуров із села Велика Глуша, який зник під час служби, але виявилося, що то не він. І хоча партійне керівництво запевняло, що після виводу військ у 1989-му всі наші солдати покинули Афганістан, проте там зникли близько 70 українців! Де вони? Потрапили у полон? Чи їхні кістки вже давно гниють у кам’яних горах та пісках?

Вдома снилося, що буде мусульманином

Уже після розвалу Союзу стало відомо, що кілька українських солдатів навіть одружилися і живуть в Афганістані, а їхні рідні не перестають їх чекати додому. Мама Олександра Левенця із села Мілуватка Луганської області таки дочекалася від нього хоч листа, у якому писав про своє афганське життя. Вислав кілька фотографій, де він вже не Саша, а Ахмед – бородатий чоловік в афганській чалмі, костюмі-шарварі. У 1983 році він служив в Афганістані у загоні туркменів-мусульман, де було всього два українці – він та Валерій Кусков. Не витримавши знущань, дев’ятнадцятирічні хлопці втекли з частини просто до «духів»-афганців. У той же день прийняли іслам: тричі проказали молитву – і стали мусульманами. Наступного ж дня вони пішли воювати проти своїх – «шураві», як там називали радянських солдатів.

Олександр ЛЕВЕНЕЦЬ

– У мене з’явилася відраза до радянської армії. Бо у присязі офіцери не клялися знущатися над солдатами, – зізнавався Олександр Левенець київському журналісту Олександру Цаплієнку, який його розшукав в Афганістані. – Я відчуваю себе мусульманином, мені колись вдома навіть снилося, що прийму іслам.

Його товариш Валерій Кусков загинув через рік, у 1984-му. А от Саша, якого назвали Ахмедом, після війни одружився. Дружину-вчительку журналістам не показав, пояснивши: «Це не по-мусульманськи». Його чотири дочки з блакитними очима, схожі на русявих українок. Левенець має навіть свій бізнес, кам’яний будинок. І коли йому запропонували повернутися в рідну Україну, відмовився навідріз.

– Для чого? Тут у мене є все, – зізнається. – В Мілуватці мама померла, брат теж, у батьківській хаті живе його жінка. Нема нікого.

«Мало не плакав, коли наші покидали Афган…»

За якийсь десяток кілометрів від Левенця живе ще один колишній український солдат Геннадій Цевма з Донецької області. Але Олександр називає його по-афганськи – Нік Мохаммад. Познайомилися вони вже тут, коли воювали в афганських загонах. Геннадій теж прийняв іслам, одружився, має двох дочок і двох синів. Хоч вони названі афганськими іменами, кличе їх по-нашому: Федя, Свєта, Павлуша, Саша. Навіть за афганськими мірками живе дуже бідно – свого дому не має, а знімає.

Геннадій ЦЕВМА

– До «духів» я потрапив, коли напився і вирішив піти в кишлак, там якраз вечірня молитва звучала, – зізнавався журналістам. – Прийняв іслам, але своїх не вбивав, просто тягали мене по горах за собою. Потім підшукали дружину – 15-річну афганку. А коли радянські частини виходили, мені так було сумно: вони йдуть, а я залишаюсь тут. Мало не плакав…

У 1991 році на Геннадія в Афганістані натрапив британський журналіст. А вже через рік російське керівництво організувало зустріч з батьком, якого спеціально туди привезли. Однак Цевма так був наляканий трибуналом, що навідріз відмовився повертатися додому. Через десять років уже Україна запропонувала виїзд додому. Геннадій ніби погодився. Йому дали дві тисячі доларів, щоб лишив дещо дружині на прожиття, виробили паспорт, купили білет, але перед посадкою на літак він… втік. Усі роки листувався з братом з Донбасу і зустрівся з ним в Афганістані у 2010 році. Лише у 2016-му Геннадій побував у Донецькій області, відвідав могили батьків. Його дружина і діти, які залишилися вдома, плакали, що більше його не побачать. Але Цевма повернувся в Афганістан, казав: «Це ж гріх покинути сім’ю». Через колишнє поранення погано ходить, господарством займається старший син. Саме він, Федя, мріє вирватися в Україну, бо у нас асфальт, гарні будинки, і головне – свобода. Хоче в Україні почати нове життя…

Не прижився у Харкові – і знову втік до «духів»

Дуже мало відомо про третього українського солдата, який залишився в Афганістані – Миколу Виродова з Харкова. Він поїхав на війну добровольцем, але через три місяці його приголомшив розстріл радянською армією 70 мирних людей в афганському селі. І він перейшов на бік «духів» – теж прийняв іслам і став Насратулло. Був охоронцем впливового польового командира Хекматияра, який згодом двічі очолював уряд Афганістану.

– Якщо ви перебуваєте на лінії фронту, то вам доводиться битися і вбивати, – так він казав про війну проти радянських солдатів.

Його шукали 14 років – спочатку КДБ, потім батько. А знайшли ветерани-афганці. У 1996 році Виродов повернувся у Харків. Він зустрічався з колишніми однополчанами, які не осуджували його. Але не зумів прижитися і через пів року поїхав в Афган. Там одружився, працював у поліції, помер, похований за ісламським звичаєм.

Дізналася про братову сім’ю через 20 літ

Також за афганським звичаєм покоїться у далеких горах ще один український солдат Віктор Балабанов з Полтавщини, який теж потрапив у полон.

– Коли Вітя зник, довго мучили нашу сім’ю, навіть у мене в гуртожитку під ліжком його шукали! – згадувала сестра Надія Шепелева.

Як і інші, Балабанов теж прийняв іслам, одружився та боявся повертатися додому. З відеолиста, який привіз американський журналіст, полтавська родина дізналася, що Вітя живий. І до останнього надіялися, що побачать його. Але на початку дев’яностих він загинув, підірвавшись на міні. Лише через двадцять років сестра Надія Шепелева дізналася, що в Афганістані брат одружився і мав сина! Що цікаво, на чужині Віктор чи не щодня згадував свою сестру Надю і журився, що потрапив у полон, зламавши собі життя. Українська сторона розшукала його вже одруженого сина, який готувався стати муллою (священником). Можливо, він колись зустрінеться з полтавською родиною.

Повернувся додому з мусульманською дружиною

Серед 72 зниклих безвісти українців в Афганістані, доля яких невідома, у списку значаться прізвища ще трьох хлопців, які мають афганські імена: Михайло Варварян та Віталій Курчин з Луганщини і Олександр Данилюк з Вінниці. Про інших вказується лише місце зникнення – афганська провінція. Але були серед них й такі, кого дочекалися вдома. Наприклад, це уродженець України Микола Бистров, який з двома українцями теж потрапив у полон, прийняв іслам і став Ісламуддіном. Він боявся трибуналу, тому не вертався до своїх. Через пів року уже не відрізнявся від афганців, вільно розмовляв їхньою мовою, фарбував волосся у чорний колір. Був особистим охоронцем польового командира і згодом одружився з його родичкою – офіцером держбезпеки.

– Коли після викидня дружина важко захворіла, лише тоді вперше задумався про переїзд додому. До мене вже й сестра приїжджала, сало привозила, я ховав. Йшов 1995 рік, – згадує Микола.

І він повернувся на Кубань разом зі своєю афганською дружиною! Мати не дожила до цього щасливого дня, хоча вона єдина вірила, що Коля живий. Бистрови живуть в Росії, де народилася дочка Катя і сини Акбар та Ахмад. Микола часто буває в Афганістані за завданням Комітету з пошуку полонених солдатів.

Знайдений через 30 літ Амріддін – не волинянин

Навесні 2018 року Україну облетіла приголомшлива звістка: серед афганських гір наші геологи натрапили на чоловіка, не схожого на місцевих. Амріддін, таке його ім’я, не знав, звідки він, не пам’ятав рідної мови, лише повторював два слова: «колодязь» і «Волинь». Тому пошуковці вирішили, що це може бути волинянин Ігор Білокуров з Великої Глуші Любешівського району, який зник в Афганістані у 1988 році. Мама Ігоря шукала сліди сина і в Міжнародному Червоному Хресті, і в пакистанському посольстві. Та не знайшла. Але вірила, що він живий. Тому не подавала записок за упокій і молилася за здоров’я Ігоря. Але через 25 років його таки «поховала» – поставила на кладовищі гарний пам’ятник. Змирившись з втратою, шість років Антоніна Василівна жила більш-менш у душевному спокої. Аж напередодні Великодня 2018 року їй показали дивне відео, на якому нібито її Ігор в афганському одязі.

– Я таки вимолила його у Бога… – мати ніжно дивилася на фото юного сина. І зізнавалася журналістам, що знову має надію, яка тримала пів життя.

Шкільні друзі зниклого воїна впізнали у чоловікові Ігоря Білокурова. А ось рідний брат категорично заявив: «Не він». Може, щоб мама марне не сподівалася? Бо і її десь у душі мучив сумнів: чи Ігор то?І Пошуковці, які були задіяні у цій операції, теж стали вагатися. Адже афганські племена почали вимагати за волю Амріддіна гроші! Спочатку п’ять тисяч доларів, потім більше. А коли показали йому запис з ма­миним посланням, в нього на обличчі не промайнуло жодної емоції, а на запрошення жити в Укра­їні відповів, що… краще по­дасться в Німеччину грошей за­робити. Хіба може таке сказати рідний син?

Тому потрібен був ДНК-тест. Дослідження таки підтвердило, що Антоніна Білокурова і Амріддін – чужі люди. Коли нещасній жінці, яка так чекала сина, повідомили про це, вона невтішно плакала. Ніби ще раз пережила смерть свого синочка. Ім’я Ігоря Білокурова так і залишилося у списку зниклих безвісти українців в Афганістані. Як нам повідомили у сільській раді Великої Глуші, жодних відомостей про Ігоря Білокурова нема. А мама його чекає далі…

***

Радянські політики у цій жахливій війні поламали долі зовсім юним хлопцям, вбивши їх, покалічивши, та назавжди поселили біль і тугу у серцях рідних. Крім українців та росіян, серед зниклих в Афганістані радянських солдатів є чимало таджиків, узбеків. Але їм легше було прижитися в полоні – з афганцями мають одну віру, культуру. А от українцям в пекельних горах довелося чимало вистраждати, хто відрікся від рідних і залишився там назавжди, а хто не прийняв іслам і заслужив смерть. Та материнські серця не хочуть миритися з втратою, вони усе життя вірять, що зниклі синочки колись повернуться додому. І будуть чекати їх, скільки стане сил і пам’яті.

Олена ПАВЛЮК

 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися