І хто б міг подумати, що у їхньому невеличкому селі Саша Гайсинського району на Вінниччині з’явиться заокеанський зять?! Місцева жителька Наталія Шевченко познайомилася з ним по Інтернету. Громадянину Канади Майклу так сподобалася Україна, що, приїжджаючи у гості до тещі, просить називати його Михайлом.
Милувалися коровою та їжаком
Село Саша має лишень дві вулички. Тут всі одне одного добре знають. Тож коли почули, що Наташа Шевченко виходить заміж за якогось іноземця, неабияк здивувалися. Де вона його знайшла? А от мама Галина Петрівна підозрювала, що дочку з дому викраде якийсь заморський принц.
– Наташа дуже любила англійську, – розповідає жінка. – Ходила на курси, читала книги мовою оригіналу, а потім в Інтернеті почала спілкуватися з іноземцями, щоб удосконалити знання. Так і познайомилася з Майклом.
Молоді люди пів року переписувалися, а тоді канадієць вирішив прилетіти в Україну. І країна, і Наталка йому дуже сподобалися. Згодом дівчина поїхала у гості до кавалера у місто Едмонтон. Там і вирішили одружитися.
– Звичайно, я переживала, почувши, що дитина буде за тридев’ять земель, але що вдієш, така доля, – мудро міркує мама. – Наташа – з двійнят. Ще є син Саша, він живе через хату від нас зі своєю сім’єю, а з донькою постійно розмовляємо по Скайпу.
Мама розповіла, що, незважаючи на відстань, весілля робили вдома за українськими традиціями. І коровай пекли, і молодят благословляли. На урочистість приїхала і сваха Бренда з Канади.
– Ой, їм усе в нас сподобалося, – сміється Галина Петрівна. – Зять, як раніше гостював, то одразу у хлів корову побачити побіг. Смакував і молочком, і яйцями домашніми. Сваха вулицями гуляла, все на відео знімала. А коли їжачка побачили, ото радості було! На руках його носили, ніби диковинку якусь.
Мовний бар’єр, звичайно, відчували, але рятувала мова жестів. Людям було цікаво побалакати з іноземцями, а Бренда цілими днями розглядала сільські пейзажі.
– Заодно й ми англійську трохи вивчили, бо у школі в мене німецька була, – веселиться моя співрозмовниця і легко називає домашніх тварин англійською.
– То зять навчив!
Медівник переміг у шоу
Наталка – компанійська та весела, а ще – велика патріотка. Вона не звикла сидіти без роботи, а тому, коли рік у Канаді довелося чекати необхідні документи, взялася випікати різні солодощі. Спочатку давала їх чоловікові на роботу, а коли його колеги спробували цю смакоту, захотіли й собі. Так почала пекти на замовлення. А оскільки у Канаді велика група української діаспори, то і жовто-блакитне печиво до свят придумала, і вареничками багатьох пригощає.
– Наталя з дитинства мала кулінарний талант, – додає мама. – Поки я хліб мішу, то вона додасть у тісто начинки – і вже пиріг готовий. Її випічкою смакували всі, а експериментувати з новими рецептами помагав тато, бо він ще й зараз може нас тортиком порадувати.
Ось і в Канаді доньці знадобилися здобуті у дитинстві знання.
– Якось в гостях у нашої сусідки, яка має українське походження, побачили по телевізору конкурс пекарів-аматорів, – розповідає Наталія. – Чоловік одразу загорівся ідеєю, щоб я продемонструваласвій талант. Ой, так соромилася! Та Майкл не відступав, і я таки потрапила на кастинг. Спекла медівник, і не прогадала. Інший етап конкурсу – булочки на соді. Видно, журі вони сподобалися, бо я потрапила у десятку найкращих. Уявляєте, єдина іноземка серед канадійців! В інтерв’ю на місцевому телебаченні я розповідала, що родом з України і рецепт булочок з моєї рідної домівки.
Нині Наталія працює в офісі, але у вихідні таки займається улюбленою випічкою, бо має вже постійних клієнтів. А ще спілкується з представниками української діаспори, бере активну участь у різноманітних заходах, бо хоч і живе за океаном, але душа її лине у рідні краї. Пара сподівається, як тільки втихнуть коронавірусні обмеження, таки викроїть час, щоб приїхати додому. Тим більше, що й зять Майкл-Михайло дуже хоче до тещі на пироги.
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!