І просив Гітлера їх помилувати
Нещодавно у Любліні (Польща) встановили пам’ятник українському священнику Омеляну Ковчу. У роки Другої світової війни тут працювала «фабрика смерті» – концентраційний табір «Майданек». Батюшка потрапив сюди за те, що хрестив євреїв.
Врятував від смерті більшовик
Служіння Богові було у нього в крові – Омелян Ковч народився 1884 року у Космачі на Прикарпатті у родині, де вже було кілька поколінь греко-католицьких священників. Жила сім’я незаможно, та батько зробив усе, аби син отримав хорошу освіту. Після закінчення початкової школи у рідному селі Омелян продовжив навчання у гімназії у Львові. Богословську освіту отримав у Римі (Італія) з благословення та особистої допомоги тодішнього керівника греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького.
Перша його парафія була далеко від дому – Омеляна Ковча покликали на служіння у містечко Козарац (сучасна Боснія і Герцоговина), де більшість населення були мусульманами. На той час він вже був одружений з донькою священника Марією-Анною Добрянською, тож усі випробування долали разом.
Коли почалася Перша світова війна, отець Омелян Ковч повернувся додому. А після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки разом з батьком став капеланом Української галицької армії. Старший Ковч, на жаль, з тієї війни не повернувся – його скосив тиф. А молодший вижив. Хоча отець Омелян теж мало не загинув, потрапивши у полон більшовиків. Його з іншими вояками повантажили у вагон та товарняком повезли до місця розстрілу. Але на одній зі станцій вартовий священника відпустив. Лиш попросив: «Не забувайте молитися за Луку…»
І він молився. За Луку та всіх ворогів, що мучили Україну. Просив Бога, аби на них зійшло прозріння.
Поляки за життя називали кандидатом у мученики
Потім був польський табір для військовополонених, повернення і парафія у Перемишлянах на Львівщині, яке разом із сусідніми містами-селами у той час належало до Польщі. Тут брав активну участь у житті громади – став засновником Народного дому та читальні товариства «Просвіта», а ще виступав за створення Українського банку. Полякам це не подобалося. У дім Ковчів десятки разів приходили з обшуками, після цього голову родини арештовували і на якийсь час ув’язнювали. «Фанатичний, непримиренний українець-бойовик. Сумлінно виконує священницькі обов’язки. Свідомо ненавидить державу (мається на увазі Польщу – авт.) і не приховує цього, фанатик і кандидат в українські мученики», – таку оцінку отцю Омеляну давала польська влада у 1923 році. Бо отець був членом ОУН та очолював там відділ пропаганди.
З приходом радянської влади у 1939 році усе змінилося – тепер поляки потрапили у немилість до нової влади. Почалися арешти та репресії польських офіцерів. А отець Омелян почав відвідувати сім’ї тих, чиїх родичів відправили у Сибір. Жінки дивувалися: їхні чоловіки ще недавно проводили обшуки у священника вдома, а тепер він приносив голодним дітям хліб та гроші… І коли чорна рука НКВС дісталася до українців-патріотів, яких слідом за поляками почали арештовувати й засуджувати до розстрілу, люди заховали отця Омеляна – і цим врятували.
Але вже наступали німці. У вересні 1941 року вони підпалили у Перемишлянах синагогу з людьми, що прийшли на молитву. Почувши про це, отець Омелян Ковч побіг до німців і попросив його впустити всередину! Ті були шоковані і відчинили двері. Український священник допоміг вибратися живими з вогню багатьом – і його ніхто не спинив.
Пізніше він почав хрестити євреїв і видавати їм «арійські документи» (метричні виписки з церковних книг про хрещення), які часто рятували від смерті. Називають цифри від 600 до двох тисяч. А ще отець Омелян звернувся з листом до самого Гітлера, засуджуючи його політику, просив змилостивитися над євреями. За це сам потрапив у люту немилість.
Дякував Богові, що послав його у… фабрику смерті
На початку 1943 року священника заарештували. Про його помилування клопотала і громада, і рідні, і митрополит Андрей Шептицький. Але німці поставили умову: звільнять, якщо Омелян Ковч письмово засвідчить, що ніколи нічим не допомагатиме євреям. Він відмовився. Так, після довгих катувань, але нескореного, його перевезли до концтабору Майданек.
Ця фабрика смерті забрала, за різними даними, від 80 до 300 тисяч життів. Щодня на очах у священника гинули люди. Сповідав, відпускав приреченим на смерть гріхи і радів, що тепер вони з гідністю можуть перейти «міст до вічності». Митрополит Шептицький далі клопотав про звільнення отця Омеляна. Але від нього отримав такий лист: «Я розумію, що Ви стараєтеся звільнити мене. Але я прошу Вас нічого не робити…» Бо свою найвищу місію бачив тут, у Майданеку.
У листах дітям (а було їх у нього шестеро) писав: «Я вдячний Господу за його доброту до мене. Поза небесами, це єдине місце, де я б хотів бути. Тут я можу бачити Бога – Бога, який один для всіх, незалежно від наших релігійних відмінностей». «Чи ж це не найкраща корона, яку Господь міг покласти мені на голову? Я дякую Йому тисячі разів на день за те, що Він відіслав мене сюди. Я не міг би просити в Нього більшого». А ще просив рідних молитися за тих, хто створив Майданек, бо вони потребують Божої милості найбільше.
Омелян Ковч як в’язень номер 2399 помер 25 березня 1944 року. Не від ворожої кулі – серце не витримало болю усього пережитого, побаченого тут і вислуханого… Його тіло спалили у крематорії Майданеку.
У 1999 році отця Омеляна Ковча було визнано праведником світу. А у 2001 році під час візиту до України Папа Іван Павло ІІ проголосив його Блаженним Священномучеником.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!