Уже в перший день великої війни троє братів Гринчуків із села Біла Криниця на Буковині пішли разом боронити Україну. Вдома лишилися їх чекати мама та рідні. «Повернемося тільки з перемогою!» – заспокоювали захисники. Та Ганна Гринчук-Безпалько уже в кінці лютого отримала страшну звістку про смерть сина Дениса, а у червні у хаті знову голосила за загиблим сином Олександром.
Батько багатодітної сім’ї Гринчуків помер рано. Мама сама ростила семеро дітей. З 2014 року троє хлопців з цієї хати пішли на фронт – Євген, Олександр та Денис воювали в АТО. Та коли росія розпочала повномасштабну війну, три брати знову стали на захист України. Олександр довго лікувався після поранення, але 24 лютого з братами, не роздумуючи, разом зібралися на війну.
Наприкінці лютого у запеклих боях з ворогом загинув наймолодший з братів – 25-річний Денис. Він жив у Мукачевому із сім’єю. Поховали відважного воїна на початку березня у рідній Білій Криниці. Навесні, коли у селі проходила акція «Сади єднання», мама захисників Ганна Іванівна посадила дерево – як пам’ять про загиблого сина.
– Мої хлопці воювали на Сході України ще з 2014 року. Коли розпочалася повномасштабна війна, вони пішли добровольцями, хоча були поранені і могли не йти, але совість не дала лишитися вдома. Денис був поранений вдруге. Ворог добив його, завдавши кілька ударів у голову… – зі сльозами на очах розповідала згорьована мама.
Вона не знала, що вже у червні її чекає нове горе – поховає другого сина, 33-річного Олександра. Разом з братом Євгеном Саша воював у Харкові, Луганську, Донецьку, Запоріжжі в одній бригаді. Неподалік Сєверодонецька брати були в окопі, коли туди під час артобстрілу влучив снаряд. Євген отримав контузію, але зміг привезти тіло рідного брата додому. Сашине життя обірвалося у нього на очах.
– Що він пережив!.. Двох братів бачив на полі бою мертвими! – тремтячим голосом каже голова громади Василь Загарюк. – Саша просив допомогти технікою, бо його бригада не має чим пересуватися. Сьогодні ця машина у черзі на Порубному. Ми мали перефарбувати її і відправити Олександрові на передову. Ми все одно виконаємо це його прохання.
Попрощатися з Олександром прийшли сотні людей – вони на колінах живим коридором зустрічали Героя. Дорога була встелена квітами як останнім дарунком від близьких. У страшному горі голосили рідні, припадала до труни, вкритої українським прапором, чорна від горя мама, згорьована молоденька дружина. У Героя лишилася восьмирічна дочка. Як їй пережити смерть тата, який загинув у путінській кривавій бійні…
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!