Його та полонених рашисти розстріляли
Понад 20 днів минуло, як наші війська залишили Авдіївку. 110-ту окрему механізовану бригаду імені Марка Безручка, яка обороняла місто майже два роки, вивели на ротацію. Всі бійці кажуть, що вихід з міста був дуже важким, прориватися доводилося з боями. А відео, на якому поранений воїн говорить зі своєю сестрою, облетіло весь світ. Адже потім наших поранених росіяни безжально розстріляли.
Мертвими пальцями стискав пляшку води
Коли українські війська покидали Авдіївку, вони проривалися до своїх малими групами під щільним вогнем. Пораненим обіцяли машину евакуації, але вона так і не приїхала. Їх було шестеро на позиції «Зеніт» (це приміщення колишньої шахти) – п’ятеро поранених і один побратим, який не зміг залишити своїх друзів. Серед тих, хто був на «Зеніті» – 31-річний бойовий медик із Дніпропетровщини Іван Житник «Джанго». Саме його розмову із сестрою Катериною розповсюдили у соцмережах. Він повідомив їй, що поранений осколком у спину і не може ходити.
– Їм сказали, щоб вони чекали машину, і вони її чекали півтори доби. А коли зрозуміли, що ніхто за ними не приїде, то почали всім дзвонити, – розповіла пізніше Катерина журналістам. – Коли «Джанго» мені дзвонив, у нього такі болі були, його там обкололи всім, що в них залишалось, але медикаменти закінчувались і їжа теж. Води було лише пів пляшки!
Через кілька годин він знову написав Катерині, що евакуації нема. І в обід зять жінки по відеозв’язку набрав «Джанго». Він побачив, як зайшли в шахту росіяни і сказали всім виходити та вимкнути телефони: «Встали, вийшли, ми вас нести не будемо». Рідні поранених бійців сподівалися, що вони потрапили в полон і там їх хоч трішки підлікують! Та реальність виявилася набагато жорстокішою – в Авдіївці росіяни не брали у полон наших бійців, тим паче поранених.
Через декілька днів їхні рідні побачили відео, оприлюднене окупантами. А на ньому – тіла розстріляних українських полонених. Їх, беззахисних, цинічно вбили.
На одному із відео сестри впізнали Івана «Джанго». Його мертві пальці стискали останню пляшку води, щоби втамувати спрагу та біль…
Андрія Дубницького з позивним «Байрактар» його дружина Людмила упізнала за татуюванням у формі хреста на руці. Георгія Павлова з позивним «Панда» на російському відео впізнала мама Інна. Перед смертю її син написав: «Мені п***й, що зі мною буде, а хлопців шкода».
Рідні вбитих бійців кажуть, що надто пізно дали наказ покинути позиції. Поранені вже не могли цього зробити.
Виховували дід з бабою
Серед шести вбитих українців був хлопець родом із Рівного – Микола Савосік з позивним «Панкер». Це той воїн, який не був поранений і міг прорватися до своїх. Міг, але не захотів. Вирішив, що друзям буде потрібна його допомога. Він прикривав їх до останнього – поки не скінчилися набої.
У Миколи Савосіка було непросте життя. Його дідусь Федір Григорович був родом із невеликого села Радиживе Володимирецького району. Тут познайомився зі своєю дружиною Лідією. Пара переїхала жити у Рівне, виростили п’ятеро дітей. А на самому початку 1990-х років були змушені взяти на виховання свого маленького онука Миколку. Їхній син Олег з його матір’ю Валентиною не могли опікуватися сином.
– Батькам у вихованні Миколки допомагала вся наша велика родина. Тоді ми жили дуже тяжко, бідно. Та не в інтернат же було хлопця віддавати! – згадує ті часи Руслан Савосік, дядько Миколи. – Мої батьки самі були інвалідами – тато мав пошкодження хребта, мама – проблеми із зором. Дуже часто малим Миколка гостював у мене на Львівщині. Ми всі його дуже любили, а дідусь то душі не чув у внукові, все для нього робив. На жаль, мої батьки рано пішли із життя – тато у 2001-му, мама – у 2004-му. Для Миколки це був шок. Тоді наша родина прийняла рішення, що ним опікуватиметься мій старший брат Олександр. Він жив у росії і мав кращі можливості забезпечити 14-літньому хлопцеві достойне життя.
На росії Микола жити не захотів – у 19 років повернувся у рідне Рівне. Оскільки здобув фах повара, працював у ресторанах, потім навчився вставляти вікна. Мав справді золоті руки. У той час хлопець відшукав свою маму Валентину. Вона живе у геріатричному пансіонаті. Микола одружився з коханою жінкою. На жаль, дуже рано смерть забрала її у чоловіка. Коли ворог нагло напав на нашу землю, Микола, не задумуючись, з перших днів став на її захист. З фронту часто дзвонив дядькові Руслану.
– Микола був такою людиною, що ніколи нічого не просив, навпаки, коли хтось із родичів говорив про проблему, завжди допитувався: «Чим можу допомогти?» – згадує Руслан Федорович. – От і коли отримали наказ покинути Авдіївку, Коля дзвонив і казав: «Я не лишу хлопців, буду з ними до кінця», хоч йому було дуже страшно.
Про той день, коли побачив у російському телеграм-каналі тіло розстріляного Миколи, Руслан Савосік навіть згадувати не хоче. Каже, що заспокоївся тільки тоді, коли провели заочний чин похорону.
– Я закривав очі – перед ними стояв маленький Миколка, – ділиться чоловік. – Мене душило всередині, я плакав. Таке враження, що він у хаті був. Тоді мій друг і волонтер, священник ПЦУ з Дніпропетровщини отець Андрій провів заочний чин похорону – відспівав Миколу, освятив землю, запечатав і вислав мені. Коли я висипав її біля могилки своєї тещі, яка знала хлопця, так радісно і тепло стало на душі. Я після цього став спокійно спати. Значить, Миколина душа заспокоїлася.
Офіційно і Микола Савосік, і всі його побратими, яких розстріляли на «Зеніті», мають статус зниклих безвісти.
Одна із сестер «Джанго» Інна в інтерв’ю журналістам сказала:
– Я дуже хочу, аби наша держава відзначила посмертно Миколу Савосіка. Бо ця людина варта звання Героя України. Уявіть собі, цьому бійцю пропонували виходити, а він обрав побратимів… Це дійсно героїчний вчинок.
***
Український уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець звернувся до ООН і Червоного Хреста з приводу поранених українських військових, взятих у полон на опорному пункті «Зеніт» в Авдіївці.
Він заявив, що коли «Зеніт» оточили, командування зв’язалося з координаційним центром та організаціями, які ведуть переговори з рф, «для надання допомоги тяжко пораненим неозброєним військовим».
Росія, як заявив Лубінець, погодилася їх евакуювати, надати допомогу та потім обміняти. «Що трапилося після цих домовленостей, ми побачили на оприлюдненому ворогом відео», – пише Лубінець. Сподіваємося, що це відео стане ще одним доказом звіриної жорстокості росіян, порушення ними всіх законів людських та Божих.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!