Лучанин упав з висоти тисячу метрів і з переломаним хребтом сам себе поставив на ноги
Волинь

Лучанин упав з висоти тисячу метрів і з переломаним хребтом сам себе поставив на ноги

20 жовтня, 11:52
984
0
0
Сподобалось?
0

Жага до життя, сила волі та гарна спортивна підготовка допомогли Віталію Мосійчуку з Луцька перемогти смерть і навіть стати на ноги. Хоч йому за шістдесят, веде активний спосіб життя.

Стрибнув – і впав у кому

Вже у дев’ятому класі став кандидатом у майстри спорту з велоспорту. Сніг, дощ, вітер ніколи не були йому перешкодою у тренуваннях.

Саме спортивна підготовка й допомогла йому вступити в Латвії у Даугавпілське авіаційне училище, яке закінчив серед кращих. Перед державними екзаменами одружився. Надіявся, що направлять у Київ, але за когось іншого «замовили слово» на це місце. Тож Віталій Мосійчук опинився в Архангельському гарнізоні. Правда, через деякий час його повернули у Прибалтику – Шяуляй, у Литву.

Рік напруженої підготовки – і він увійшов до складу екіпажу ТУ-126. Це літак радіолокаційного нагляду та виявлення загрози нападу ворожих бомбардувальників з ядерною зброєю на борту. Його довжина – 54 метри, маса з обладнанням – 170 тонн, тривалість польоту без дозаправки – 10 годин, дальність – 7 тисяч кілометрів. Таких суден у 80-х роках минулого століття в СРСР на озброєнні було всього дев’ять.

– Радіолокаційний комплекс «Ліана» – надзвичайно засекречена тоді зброя. Літали над Північним Льодовитим океаном. Екіпаж знав, що в будь-якому екстремальному випадку ми смертники, бо врятувати нас там ніхто не зможе. Тому дуже ретельно проходили і теоретичну, і практичну бойову підготовку, зокрема, й парашутно-десантну, – згадує Віталій Дмитрович.

Ось на одному такому занятті і сталася трагедія: через халатність служби, яка відповідала за підготовку парашутів, під час стрибка з висоти 1000 метрів у Мосійчука переплелися стропи. Усі, хто спостерігав за тим, як він падає, розуміли: живим не залишиться. Чоловіку на той час було всього 34 роки.

Коли вийшов з коми, прогнозували, що Віталій Дмитрович ніколи не зможе рухатись. Компресійний перелом хребта, розтрощені кінцівки, численні пошкодження внутрішніх органів, втрата пам’яті внаслідок черепно-мозкової травми… Тоді лікарський консиліум Ризького госпіталю і прийшов до висновку, що йому вже ніхто не допоможе. Проте серце Мосійчука билося, воно не хотіло здаватися. Отож, не залишалось нічого іншого як все-таки його «збирати до купи». Особливо опікувався земляком лікар Василь Халупа.

– За законом у госпіталі в стаціонарі можна було перебувати не довше чотирьох місяців, – згадує Віталій Дмитрович. – Я пролежав майже два роки. Лікарі йшли на маленьку хитрість і свідоме порушення дисципліни: сьогодні мене ніби виписували, а завтра знову приймали на лікування. Спочатку тривалий час був у комі. Коли вийшов з неї, лікарі прогнозували, що ніколи не зможу рухатись. Проте я поступово приходив до тями і здаватися не збирався. Хоча попервах виникала думка, щоб раз і назавжди покінчити з цими муками, безкінечними болями.

Розробив свої вправи

І ось маленьке досягнення – Віталій Мосійчук зміг поворушити пальцями ніг. Ще за кілька місяців сів. Згодом спробував піднятися. Усе давалося з величезними труднощами, а точніше, з невимовними болями. Це було не диво, а важка праця.

Як тільки очуняв, став цікавитись різноманітною інформацією, котра могла б допомогти його організму відновитися. Читав фахову літературу, перелопачував медичні видання. Постійно вів щоденник, в котрому описував свій стан у певні періоди лікування, які методи найкраще подіяли. За роки свого повернення «з того світу» Віталій Дмитрович зібрав стільки цінного матеріалу, що зробив з нього книгу. У ній майже 300 сторінок. Каже, чого тільки не перепробував, аби швидше стати на ноги. Тепер своїм цінним досвідом ділиться з тими, хто цього потребує.

– Розробив для себе спеціальний комплекс вправ, досі щодня по дві години роблю зарядку. Вранці і ввечері – заняття на турніку. Він є у мене в кімнаті. Який це пекельний труд, може оцінити тільки той, хто пережив подібне. Пошкоджену підшлункову та кишечник лікував голодом за системою Поля Брегга. Бувало по десять діб сидів лише на дистильованій воді. Лікувався соком плодів екзотичної рослини ноні, що росте на Тихоокеанських островах, – ділиться своїми секретами Віталій Мосійчук. – Коли мучить біль від давніх травм, прикладаю до хворих місць мідні пластини. Колись прочитав, що подібне лікування відоме з давніх часів: прикладання таких пластин до тіла полегшує наслідки переломів, забоїв, знімає набряки, запальні процеси. Я переконався, що це правда. Можу порадити використовувати їх і хворим на радикуліт та поліартрит. І тиск вони приводять в норму.

…Комісія медичної експертизи, яку він мав пройти після довготривалого лікування, кілька разів примушувала його робити додаткові обстеження: лікарі, читаючи діагноз, не вірили, що після такого можна вижити, не стати «овочем» і навіть ходити.

– Звичайно, я мушу регулярно підліковуватись. Тому щиро вдячний медичному персоналу військового гарнізону в Луцьку, особливо його начальнику хірургу Олександру Миколайовичу Хоменку. Він прекрасна чуйна людина і відмінний спеціаліст. З 1990 року й донині лікуючим невропатологом у мене є Валентин Павлович Зародюк. І йому я низько вклоняюсь. А всім, хто бореться з тяжкими недугами, хочу порадити: ніколи не здавайтесь! Бо ніхто, крім Всевишнього, не знає, коли нам треба покинути цю землю.

Віра БАРТИШ

ПЕРЕДРУК БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися