Невигадана історія
Пішла на війну, бо не склалося кохання
«Я знаю, ти хочеш їхати на фронт. Не роби цього. Ще не час». Сашко схопився і почав терти очі руками. Що за сон? Чого це Настя йому наснилась? З нею все гаразд? І чого оті жінки так люблять когось сватати, – роздумував собі Сашко, їдучи у відрядження в Харків.
У роддом з... апендицитом
Життя віруючого Стьопки було закрите за сімома замками від очей сільських людей. Його дочка Галінка, огрядна дівчина, закінчувала школу, проте, як то кажуть, «з боєм».
Кохання, перевірене відстанню і війною
Записки нареченої учасника АТО Схід України у 2014-2015 роках забрав багато хлопців: татусів, чоловіків, наречених, братів та дідусів. Як же жити їхнім сім’ям без частини цілого?
Убитого коханого побачила... живим у теленовинах
Ігор приїхав на Майдан разом з братом ще напередодні нового 2014 року. З їхнього села до Києва подалися десятки чоловіків. Батько теж хотів з хлопцями, але мав хворе серце, тож мати відмовила. Спакували домашні ковдри, взяли пару банок сала та тушонки й кілька буханців домашнього хліба.
Одружилися, а через кілька хвилин... розлучилися
Якби воля Олега, він би цих, як казав, «свистоплясок» ніколи не влаштовував. Зробили б краще вечірку для найближчої рідні і поїхали з Катею на відпочинок. Але ж ні, крику підняли, ледь не заплювали: «Та що ми, якісь бідаки, щоб сину весілля не зробити?!
«Охи-ахи» підстаркуватого кавалера
Пані Стефа, з якою познайомилася у санаторії, приємна доброзичлива жінка. Життя її не балувало – зовсім юною перенесла важкі операції. Відтоді, вже тридцять років поспіль, лікувалася у санаторіях, де познайомилася з багатьма людьми.
Весільна сукня для... суперниці
Марія, як завжди, сиділа біля свого вікна в офісі. Думки були далеко від роботи. Вона згадувала перше побачення з Андрієм, те, як вагітною впала зі сходів, і страшний вирок лікарів: «Ви більше не зможе мати дітей».
Життя, розтоптане дітьми
Хатина баби Оксани, колись охайна та чепурна, одиноко стоїть край села і низькими вікнами поглядає на дорогу, обшарпані вітрами стіни похилилися на бік від часу. Не віриться, що не так давно ця оселя була оповита теплом, любов’ю та затишком.
Поділили сестри батькову хатину
Найменшій, «дєтдомовській», дістався... нужник Медсестра Іра поставила крапельницю Надії і присіла за свій стіл. Час від часу поглядаючи, як краплі повільно падають одна за одною, жінка згадувала своє сирітське дитинство. Від тих журливих спогадів мимоволі виступили сльози.
Долю зустріла на святвечір
Холодний вітер, завиваючи, заглядав у вікно, ніби намагався порушити гармонію, що панувала у домі. Потріскував камін, у сусідній кімнаті бавилися діти. Мобільник заграв новорічний хіт «Happy New Year». «За кілька хвилин буду вдома, накривай стола.
Знайшла чорношкірого сина
Дітей у Люби не було, а вона так хотіла, щоб у її оселі лунав дитячий сміх. Дізнавшись, що Дмитрика досі не забрали з пологового відділення, зачастила в лікарню. Спершу сідала біля ліжечка малюка і милувалася його вродою. Жінка вже не уявляла свого життя без чорношкірого малюка.
«У вас вдома кладовищем пахне!»
Новорічна ялинка ледь не згубила усю сім'ю У переддень Нового року Ігор вирішив побалувати своїх діточок і купив їм розкішну ялину. На місцевому ринку, коли повертався з магазину, побачив неохайного чоловіка, який продавав зелену красуню. Підійшов, запитав, скільки коштує.
Вишкребок
Васька приїхав здавати документи в училище не сам - з ним була літня жінка, по-сільському закутана у хустину. У руках тримала і документи, і вузлик з гривнями на дорогу додому, і полотняну торбину, з якої на весь коридор пахли домашні пироги.
«Шукай таємницю у свого чоловіка»
Коли їхній 13-річний син захворів, стало зле і батькові. Щоправда, хворіли обидва не фізичними недугами, а швидше моральними. Ходили понурі та чорні, як хмари перед грозою.
Як Олька у Японію на заробітки їздила
Недарма хтось придумав мудру приказку про українців: "Нашого цвіту - по всьому світу". Куди тільки не заносить їх доля. Так міркували дві подруги, смакуючи справжнім японським зеленим чаєм, слухаючи розповідь Ольки, яка спробувала заробітчанського щастя аж... у Японії.
Перепійні гроші віддала... коханцю
У невеличкій кімнаті при світлі нічної лампи Ірина перевіряла дитячі зошити. Раз у раз поглядала на маленького синочка, який солодко посопував у ліжечку. Нині вона життя не уявляла без дитини, яка стала результатом великої помилки. Ірина та Ігор були однокласниками.
Не невістки — акули якісь!
Марія мала лише одного сина. Дістався він їй важко, ледве-ледве виносила. З 11 років допомагала мамі на фермі, і десь там, у корівниках на протягах, сильно застудилася. Але після кількох операцій «по-жіночому», сліз і молитов, Бог врешті змилостивився і подарував їй дитя.
Найняла донька батькові доглядальницю...
Іра була не першою в селі, хто добровільно запрігся у ярмо прислуги і рвонув до Італії. Виправдання знайшла таке ж, як усі: «Треба дітей на ноги піднімати». Згодом і їх до себе забрала.