Чим живе серце протесту
О дев'ятій ранку на майдані Незалежності незвично порожньо і тихо. Голим, з обдертою бруківкою тротуаром зрідка пробігають заклопотані кияни; із наметів де-нaе-де піднімаються до неба тонкі ниточки диму; на по-великодньому прикрашеній сцені - нікого. Порожніми, обгорілими вікнами позирає Будинок профспілок. Біля стели гордо височіє знаменита «йолка».
Невеселі картинки
Уже багато тижнів у серці столиці не палають шини і не точаться криваві бої, давно не лунають поминальні молитви і не збираються тисячі людей на недільне віче. Майдан затих. Про нього мало говорять по телебаченню і в пресі, тільки інколи на вулицях чути щось на кшталт: «Не той уже Майдан», «Там зараз стоять зовсім інші люди» і «Діло зробили, розходьтеся вже!» Кияни нарікають, що центр міста зруйнований і «пахне» біотуалетами, а в барикадах заводяться щурі. Кажуть, що вночі тут взагалі небезпечно: п'ють, стріляють... Дійсно, за що зараз стоїть Майдан? Як він змінився за останні три місяці?
Мені було особливо цікаво, чи є ще квіти на Інститутській. Виявилося, що є. Біля касок та лампадок досі лежать червоні хризантеми. Їх набагато менше, ніж було взимку; багато квітів зів'яли та пожовтіли, але є й свіжі. Значить, Майдан все ще пам'ятає про загиблих і тужить за ними. Бруківку у серці столиці досі не відновили, вулиці оголено світять сирою землею. У вологі дні тут утворюються великі калюжі, в яких плавають шматочки неба. На Майдані й досі зберігся такий характерний для цього місця гумор: біля намету з написом «Крим» можна покупатися в надувному басейні та поніжитися на шезлонгах. Європейська площа і вулиця Грушевського вже повернулися до свого колишнього вигляду: тут уже ніщо не нагадує про спалені шини чи коктейлі Молотова. Тільки на підході до Майдану з цього боку можна помітити БТР посеред вулиці і рудий каркас спаленого автомобіля, біля якого фотографуються туристи. Головну площу країни досі охороняють блокпости, де завжди можна помітити бійців, які сидять на стільцях і весело гомонять.
- Ми стоїмо тут, щоб контролювати владу, - пояснює мені львів'янин Ігор із сивим оселедцем на голові. Він на Майдані уже півроку, а зараз контролює пропускний пункт на барикаді. - Ми відстоюємо те, за що боролися взимку, і не прогинаємося під можновладців. Бувало, що людям пропонували гроші, аби вони їхали додому. Але жодна сотня не покинула Майдан. Ми не розберемо барикад, поки не побачимо реальних змін у країні.
Поряд з Ігорем у затінку блокпоста сидять ще декілька чоловіків. Поки ми розмовляємо, один з них, у цивільному і без кількох зубів, постійно ставить мені незрозумілі запитання і хрипло сміється зі своїх жартів у мене за спиною. Я розумію, що саме через таких людей Майдан іноді справляє доволі незатишне і суперечливе враження. Однак Ігор не звертає на «жартівника» увагу і серйозно відповідає на всі мої запитання. Він розповідає про те, що велика частина бійців їхньої, та й багатьох інших сотень, зараз поїхали на Схід чи в Одесу. Адже протестувальники не живуть на Майдані постійно: багато з них приїжджають сюди на деякий час. Деякі ж мешкають поперемінно то вдома, то у майданівських наметах. Майданівці борються з терористами і у складі Національної гвардії, проте усі опитані мною бійці досить скептично ставляться до цього утворення: Нацгвардія перебуває під керівництвом МВС. А людям, які ледве не померли від рук міліції, важко виконувати її накази. Тому бійці Майдану домагаються від можновладців створення і легалізації окремих силових підрозділів, у яких вони могли б вести війну пліч-о-пліч зі своїми побратимами і не підпорядковуватися МВС.
Я запитую, коли будуть відновлювати бруківку і понівечений будинок профспілок. Ігор знизує плечима і вказує на почорнілу будівлю:
- Бачиш ті рожеві плями? Знаєш, що це? Кожна з них означає загиблу в цьому будинку людину. І як на мене - то хай би він тут таким і залишався і ніхто його не відбудовував. Як нагадування про все, що сталося.
«Не віримо новій владі»
А взагалі, комунальники до Профспілок приїжджали. Зняли обгорілі кондиціонери і рекламні вивіски, обгородили будинок парканом... та й усе. Останнім часом працівників ЖКГ, як і представників влади, побачити на Майдані можна вкрай рідко. На сцені, з якої вже давно вивезли звукове обладнання, ніхто не виступає. Майдан став такою собі сиротою, змушеною виживати власними силами. Наприкінці лютого представники влади багато говорили, обіцяли допомагати майданівцям якщо й не фінансово, то хоча б матеріально: оновити і зміцнити барикади, повернути головній площі більш-менш привабливий вигляд. Проте більшість цих слів так і не втілилася в життя.
- Майдан зараз нікому не потрібен, - зізнається Олександр, керівник координаційного центру третьої сотні. На його шиї пов'язана жовта хустинка з написом «Самооборона майдану», схожа на ту, яку свого часу носив екс-комендант Парубій. - Він є більмом на оці будь-якої влади, нагадуванням про те, що вона може закінчити так само, як і попередня.
Я запитую, як Олександр сприймає дії колишньої опозиції і теперішньої влади, адже кожен майданівець, з яким я говорила, не приховував негативного ставлення до вчинків високопосадовців.
- В Ізраїлі є правило: «Під час війни владу не критикують». Наші політики ним відверто зловживають. Ми розуміємо, у якому становищі опинилася зараз Україна, і довгий час намагалися ніяк не коментувати дії можновладців. Проте терпець урвався. Бо влада зовсім не боролася із загарбанням Криму і зараз ніяк не перешкоджає сепаратистським діям. Антитерористична операція, фактично, є затягуванням часу, щоб у країні почалася громадянська війна. Державу очолюють зовсім не ті люди, яких хотів би бачити на керівних посадах народ.
Майдан чекає змін. Повної люстрації влади на рівні вищого керівництва, адже досі не покарані не тільки ті, хто наказував розстрілювати майданівців у січні та лютому, але й ті, хто керував розгоном студентів ще 1 грудня. Багато представників режиму Януковича не тільки залишилися на своїх посадах, а й отримали підвищення. Ми вимагаємо легалізації новостворених батальйонів територіальної оборони, реформування армії України, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки. Також ми хочемо прийняття закону «Про статус козацтва». Усі ці вимоги ми сформулювали в офіційній заяві до владної верхівки і тепер чекаємо на відповідь.
Я цікавлюся, скільки сотень зараз перебуває на майдані Незалежності і як вони координують свої дії. Олександр розповідає, що офіційно тут нараховується 42 сотні, проте більше половини з них зараз поїхали на Донбас. Свої дії вони узгоджують на раді сотників. Майдан також має нового коменданта. Проте його імені через «державну таємницю» керівник координаційного центру мені не називає. Однак він розповідає, які саме сотні зараз тут присутні: і від самооборони, і козацькі, і від громадських організацій, зокрема «Правого сектору». Раніше на майдані Незалежності «квартирували» і сотні від політичних партій, проте зараз більшість з них поїхали додому: партії припинили фінансування і будь-яку матеріальну підтримку. Трохи знітившись, Олександр додає, що серед майданівців є і так звані «дикі» сотні, які не беруть участі у загальних нарадах та інколи поводяться не дуже адекватно.
А що далі?
- Уночі Майдан перетворюється на криміногенне місце. Хоча й встановили тут сухий закон, проте деякі люди все ж проносять через барикади алкоголь. Майдан треба чистити. Чистити від своїх. Мені боляче про це говорити, але раніше Майдан був ядром боротьби проти влади і її свавілля. Тепер він є просто залишком того спротиву, його символом, але, на жаль, не більше, - каже Олександр.
Волонтер Ольга з пакетами в руках розносить між наметами їжу, куплену за пожертви з «Facebook». Теж вважає, що після лютневих подій на Майдані з'явилась певна напруга. Адже, як і після будь-якої війни, люди отримали психологічні травми і шукали вихід: хто в алкоголі, хто в агресії... Саме цей важкий період запам'ятали всі ті, хто стежив за подіями революції з екрана телевізора.
Про психологічний бік життя епіцентру протесту я поговорила з бійцем третьої сотні, а за сумісництвом психологом Ігорем з міста Броди. Він брав участь у всіх лютневих штурмах і на власні очі бачив десятки смертей. Спокійним голосом Ігор розповів мені про розстріли беззбройних, обезголовлення і шість КамАЗів, набитих трупами. Цих людей уже ніхто ніколи не знайде. За його словами, картини бійні в Маріїнському парку ще довго стояли у нього перед очима. Проте він пересилював себе, знову й знову приходячи на місце смерті своїх товаришів.
Цей біль - як маленький черв'ячок у голові. З ним треба боротися, треба жити далі. Горілка нічого не змінить. Зараз непрості часи, коли потрібно бути розважливим і холодним; слід мати в голові гальма і не піддаватися емоціям. Це не значить - забути про Небесну сотню, ні. Просто потрібно усвідомлювати, що люди гинули і будуть гинути далі, і ми цього змінити не можемо.
Ігор також розповів, що багатьох бійців у лютому відправляли додому, в Трускавець чи на лікування за кордон, де з ними працювали професійні психотерапевти. Зараз більшість з цих людей уже відійшла від шоку і повернулася назад на Майдан. З тими ж, хто тоді вирішив не покидати барикади, теж розмовляли психологи. Вони приходили у намети до бійців, а також приймали відвідувачів у медичних пунктах.
Комусь розмова з психологом допомогла, комусь - ні. Хоч зараз на Майдані дійсно набагато спокійніше, тут все ж залишилися деякі люди, які вночі напиваються і щось витворяють. Таких козаки з четвертої сотні відводять на виховання - десять батогів «по одному місцю». Однак є і люди, які протягом цієї революційної зими стали набагато здоровшими і сильнішими психологічно. Вони вже не звертають увагу на дрібні життєві негаразди і відчувають у собі силу змінювати країну на краще.
Враження від Майдану доволі суперечливі. Дійсно не зрозуміло, що зараз роблять тут усі ці люди, чому не воюють в «гарячих точках» на Сході. Однак після кількох днів на майдані Незалежності я зрозуміла, що бійці, які зараз перебувають тут - той мінімум, необхідний, щоб тримати владу під контролем. З іншого боку, скільки це триватиме? Не може ж залишатися в центрі столиці такий розгардіяш вічно. До речі, новообраний мер Києва ставить питання про знесення барикад. Як воно буде, побачимо у найближчий час.
Яна Степанюк,
м. Київ
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!