Про таких людей колись будуть знімати фільми. Як українці не просто виживали в умовах рашистської окупації, а й допомагали українській армії вибивати ворога з рідної землі. І одним з таких героїв має стати звичайний херсонський фермер Анатолій Майстренко, або дід Толя. Він своїм рибальським човном разом з двома напарниками перевезли на неокупований берег річки Інгулець майже три тисячі своїх земляків, українських бійців, а ще до десяти тонн гуманітарної допомоги.
Селище Архангельське на Бериславщині деокупували на початку жовтня. За час піврічної російської окупації воно було геть розбите і знищене. Що окупанти не змогли вкрасти і вивезти, тепер стоїть в руїнах: житлові будинки, виробничі приміщення, техніка, сільгоспінвентар.
– Кого тут тільки не було: росгвардія, деенерівці, буряти. Весь путінський зброд. П’яні, обкурені, обколені. Грабували, причому гребли все – від жіночих трусів до техніки та машин. Вони ходили з білими пов’язками – мовляв, визволителі, і нас змушували такі ж носити й чіпляти на ворота. За наводкою місцевих приходили до мисливців, зброю позабирали. Сказали: «Прячьте девочек и девушек, у нас дураки есть. Но вы приходите на блокпост, жалуйтесь». Кому?! Вісім днів онуку ховали в підвалі, на вулицю дитина не виходила. А 11 квітня я їх усіх посадив на човна і переправив через Інгулець на наш бік. Уже з 5 квітня почали з хлопцями таким чином наших переправляти. Спочатку бійців-розвідників з українського берега на окуповану територію. Вони там свою роботу робили, і я їх назад перевозив. Потім мирних мешканців з усіх довколишніх сіл переправляли. Ми порахували, що за вісім місяців перевезли близько трьох тисяч осіб. Вивозили людей туди, а там їх забирали великогабаритними автобусами у Кривий Ріг. Плавали звичайними гумовими човнами. Розбили нам росіяни десять човнів. Дев’ять – уламками, а десятий – з дрона гранатами. А ще ж сумки з передачами і гуманітарки десь з десять тонн доставили. Люди ж повиїжджали звідси, покидали старих батьків, дідів, бабусь без нічого – ні їжі, ні сірників. То мусили їх рятувати. У нас тут Антоніна є. Вона скутером під обстрілами розвозила стареньким їжу. Приїжджає додому, а у кошику ззаду осколок лежить. Її і на підвал кидали. Тварі! Інакше не назвеш, – не стримує своєї відрази до «освободітєлєй» Анатолій Майстренко.
Не лише живих рятували дід Толя з односельчанами. Двох убитих українських військових теж переправили на український берег. Щоб поховали хлопців на батьківщині, у рідній землі. Як могли допомагали українській армії, надаючи координати російської техніки, що окопалася у селищі. За їхньою наводкою наші хлопці з дрона знищили дві БМП. Там, де вони стояли, сьогодні чорне згарище. Лисого діда у шортах на спортивному велосипеді окупанти посилено шукали. Тому довелося Анатолію два місяці жити у сусідньому Зарічному, щоб не потрапити «на підвал». Архангельське досі оговтується від «визволителів». Є серед місцевих і загиблі. Чоловіки з жахом згадують «рускую рулєтку», в яку любили бавитися п’яні кацапи, крутячи в барабані пістолета один патрон і спускаючи курок біля виска обраної ними жертви. Та найбільше болить душа у селян за врожай. Бо ніхто нічого не збирав цього літа. А жити ж якось треба. Сільськогосподарська техніка стоїть розбита. Пів села зосталося без даху над головою. До війни у Архангельському було до трьох тисяч мешканців. Тепер тут лишилося лише вісімдесят осіб. Повертатися до рідних розбомблених будинків люди не поспішають.
– Я казав і кажу: хай така нація, як кацапи, геть із землі зникне. Щоб не було цієї країни взагалі... – ледь стримуючи сльози, каже Анатолій Майстренко, дивлячись на руїни колись процвітаючого рідного села.
Жив, працював, орав землю, сіяв хліб. Поки не прийшла нечисть зі сходу і все не зруйнувала. Але він вірить: весною він виїде трактором у поле, і заколоситься знову херсонська нива мирним і багатим врожаєм. Бо дуже велику ціну ми вже заплатили за це...
Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!