З чого починалося та як нині розвивається еко-ранчо, яке створив учасник АТО Ігор Сабадаш на Львівщині.
Жителі села Мшани Городоцької громади легко підкажуть дорогу незнайомцям, які шукають еко-ранчо Сабадаш. Бо навесні і влітку сюди часто приїжджають зі Львова, щоб відпочити на природі, погладити коней, покататися на поні. Це особлива радість для дітлахів. І можна було б на повну розкручувати цей туристичний бізнес, якби не війна…
Все почалася з… тещі
Ігор Сабадаш – воїн, який іде по життю з посмішкою. З 2014 року брав участь в АТО, згодом був на ротації вдома. І хоч би які складні ситуації не виникали – почуття гумору завжди виручало. Тому, коли журналісти з різних областей, які разом із Харківським пресклубом заїхали до нього в гості, почали засипати запитаннями, на кшталт, а як все починалося, відповів цікаво: з тещі.
– Наводив порядок на її подвір’ї, назбирав гору металобрухту і повіз заготівельнику. Він зважив, забрав усе, а потім каже: «Ну, вибач, грошей зараз не маю. Можу тобі файні гуси дати? Підходить?» Я посміявся, подумав, хай будуть! Так і закрутилося. Назвав своє фермерське господарство «Еко-ранчо Сабадаш», – розказує Ігор.
Мав дві гуски та гусака. Гуски нанесли яєць, вилупилися гусенята. На осінь було файне стадо птиці, але особливого прибутку від них не мав. Тому за символічну суму Ігор продав птицю і взявся шукати щось цікавіше. Читав в інтернеті, радився з друзями та вивчав державні програми, які допомагають розвивати агробізнес. Протягом 2016-2020 років в області діяла Комплексна програма підтримки та розвитку агропромислового виробництва у Львівській області. Одним із напрямів якої було пільгове кредитування на започаткування чи розвиток аграрного бізнесу. Фермерське господарство «Еко-ранчо Сабадаш» отримало пів мільйона гривень кредитних коштів для розширення ферми. Тоді Ігор придбав 15 корів абердин-ангуської породи та шароле.
– З цього можна отримувати прибуток і розвиватись, – подумав тоді Ігор і зараз переконаний, що не прогадав із напрямком бізнесу.
Корови цілий рік ходять на волі
Чоловік мав багато планів, та все перекреслило повномасштабне вторгнення. Паніка, страх панували навколо. Ігор мав бойовий досвід, тому з перших днів пішов воювати. Дружина з дітьми виїхали за кордон. А як же бути з коровами та бичками на фермі? Доглядати за ними не було кому.
– Подзвонив до товариша, щоб забрав їх до себе. Та він не мав можливості, тому вирішив випустити їх на берег, щоб самі шукали харчі, а не загинули від ракети чи голоду, – пояснює господар. – Згодом він наглядав за стадом, а я воював.
На Луганщині Ігор Сабадаш отримав важке поранення, як сам пояснює «зловив три міни» – вирвало всю праву сторону. Госпіталі, лікування. Правого суглоба нема і медики давали невтішні прогнози, що рухати правою рукою не зможе. Отримавши третю групу інвалідності повернувся Ігор до свого еко-ранчо. Зізнається, що з ранку до вечора тут проводить час. І саме постійна фізична активність дозволяє чоловікові не зважати на болячки. Він про них забуває.
До поголів’я корів, бичків додалося десять коней і двоє поні.
– Зрозуміло, що основний прибуток йде від продажу бичків на м’ясо, – пояснює фермер. – Одного року отримали хорошу суму дотації від держави за молоде поголів’я. Виграв грант на 50 тисяч гривень та придбав косарку. А от коні та поні – це для задоволення. Часто з міста люди приїжджають, щоб відпочити у нас. Коли є інструктор, то організовуємо катання верхи. Дітворі то найбільше цікаво поні гладити. До речі, купив Кісу і Бігуна в Луцьку. Їх господар виставив за символічну суму – 15 тисяч гривень. Це наші улюблениці. Моя двоюрідна сестра, яка захоплюється фотографуванням, часто фотосесії для бажаючих тут проводить. Я розумію, що зелений туризм – у перспективі, але поки триває війна, це не дуже актуально. Тому ставки роблю на поголів’я ВРХ.
Його корівки та бички цілий рік гуляють на вільному випасі на кілька гектарів на березі. Територія огороджена електропастухом, а за допомогою дрона господар дивиться, де ходить стадо.
– Вони у мене ще синоптиками підпрацьовують, – сміється. – Бо як тільки наступного дня має бути погана погода, то всі збиваються до гурту і приходять в стійло. Я вже знаю – готуйся до негоди. Багато хто питає, нащо мені оце господарювання, а я цим живу. Воно додає якогось драйву та енергії. Поганий настрій, як погладиш коней, покращується. Я люблю своє еко-ранчо і запрошую всіх сюди підзарядитися позитивом!
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!