Уродженець Тернопільщини Ігор Вітенько працює завідувачем відділення у клініці в Бельгії. Починаючи з 2014-го, медик неодноразово приїжджав на Батьківщину поділитися досвідом з колегами. Після повномасштабного вторгнення організував спеціальні курси, на яких підготували понад сотню спеціалістів з лікування ран.
Ігор Вітенько з України виїхав ще наприкінці 1990-х років. Залишив у Тернополі аптечний бізнес, коли на нього почали тиснути і погрожувати. Так він опинився в Бельгії і взявся будувати кар’єру медика. Довелося поєднувати навчання й роботу, аби прогодувати сім’ю й підтвердити диплом. Українець запатентував власну методику лікування ран і нині керує відділом спеціалістів в академічній клініці в Ґенті. А ще має свій приватний кабінет, де допомагає рятувати кінцівки від ампутації та швидше повертатися до нормального життя тим, хто пережив операції.
– Ще у 2014-му я вирішив приїхати в Київ, щоб допомагати своїм колегам-хірургам. У військовому госпіталі ми разом оперували. Але це була зовсім інша війна, ніж зараз, – розповідає медик. – 24 лютого минулого року пішов до свого керівництва і повідомив, що мені потрібно їхати в Україну. Зібрав матеріали для лікування ран, антисептики, знеболювальні препарати. Звернувся до своїх колег, почало надходити багато допомоги, для якої в машині не вистачало місця. Мій друг Руслан Гевко, власник будівельної фірми, сказав, що купує мені реанімобіль. Але ми змогли закупити три спеціалізовані машини.
Завдяки наполегливості й авторитету українського хірурга в Бельгії започаткували соціальний проєкт під назвою «Місія Ігоря Вітенька». Медик і сам не очікував, що стільки людей відгукнеться на його прохання. Адже вдалося привезти в Україну 80 вантажівок різних медичних матеріалів. Багато допоміг благодійний фонд «Карітас», допомагає родина Ігоря Вітенька, яка живе в Канаді та США. Разом з однодумцями почали організовувати в Бельгії ярмарки, продавали речі з українською символікою. Результат масштабний – із Бельгії для Збройних сил України передали 64 автомобілі.
– На початку війни я був в Україні три місяці, схуд на 12 кілограмів. Робота дуже виснажлива, морально важко все сприймати. Мені потрібний був час, щоб відновитися, – пригадує пан Ігор. – Раніше думав, що війна – це насамперед солдати. Але коли потрапив до лікарні, де лежали цивільні, мене запросили на консультацію, я побачив жінок з порізаними грудьми і животами, кастрованих чоловіків, людей з відрізаними вухами. Після того вийшов, сказав до лікарів: «Вибачайте, я до вас більше не можу прийти, «згорю», мене не вистачить на роботу у військовому госпіталі». Це настільки було важко перенести.
Він отримував запрошення на консультації у різні лікувальні заклади, в яких перебували поранені воїни. Міг вранці працювати у Вінниці, згодом – у Хмельницькому, потім їхав у Рівне та Луцьк. Медик розумів, що не може бути в різних місцях постійно. Тому вирішив організувати навчальні курси.
– Такої професії як спеціаліст з лікування ран в Україні не було, а тепер вже є. Я звернувся у Міністерство охорони здоров’я. За період моєї роботи з військовими в нас не було жодної ампутації, – пояснює хірург. – Медики з великим досвідом казали ампутувати, а я не дозволяв це робити. Донині в лікарні швидкої допомоги Вінниці не проводять ампутації. Нам вдавалося рятувати ноги, руки, навіть пальці. Термін повернення солдата на фронт скорочувався в десятки разів. Вирішив організувати навчання. Першу групу набрали у Вінниці. Потім вони приїхали до мене в Бельгію, в мою клініку. Там пройшли додаткове стажування. Потім я повернувся в Україну, в різних містах організовував навчальні групи. Нині більше сотні медсестер пройшли ці курси. Зараз мені дуже легко онлайн їх консультувати. Таким чином якість лікування підвищилася.
Повномасштабна війна триває 15 місяців. За словами Ігоря Вітенька, всі трохи втомилися. Як фінансово, так і морально. Щоб отримати належну допомогу, треба дуже важко працювати, багато часу витратити на пошук потрібних контактів.
Олесь ТИХОНЕВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!