Сергій Дозмаров змалку не відчував материнської ласки, родинного тепла, бо виріс у дитячому будинку. Знав лиш, що народився у Молдавії. Але ніколи не шукав рідних батьків – дитяча образа глибоко засіла у душу. Якщо мати здала його в сиротинець, значить, він непотрібний. То навіщо її шукати? Та інакше думала Сергієва дружина. Потай Галина розшукувала його родину. І от одного дня піднесла сюрприз: «Я знайшла твою матір».
На весіллі – жодного гостя від молодого
Галина Дозмарова із села Столинські Смоляри Любомльського району. Замолоду працювала у білоруському місті Брест. Там зустріла свою долю – Сергія Дозмарова, який після служби в армії там і лишився. Він одразу зізнався дівчині: «Не знаю про себе нічого». У Молдавії хлопець закінчив школу, згодом навчався у ПТУ в Луганську. Іронія долі: за дві сотні кілометрів звідти жила його рідна матір! Але тоді він про це не знав.
Дівчина закохалася у мовчазного хлопця. Незважаючи на те, що він на світі сам, як палець, вийшла за нього заміж. Весілля відгуляли у Столинських Смолярах. Гостей було чимало, а от від нареченого – жодного.
– Він рідко згадує своє нещасне дитинство. Каже, лупили палкою по чому бачили. Того й забороняв мені кричати на наших дітей. Коли дочка і син трохи підросли, я вчепилася: давай шукати твою матір. Та він ні в яку: «Якщо я їй малим не був потрібний, то нащо вона мені тепер?»
Але Галина чоловіка не послухала і потай від нього роздумувала, як то знайти Сергієву родину. Чому не бралася за пошуки раніше? «Тому що не було передачі «Жди меня», та й про Інтернет мало хто чув», – пояснює. А як тільки по телевізору стали розповідати задушевні життєві історії, Галина одразу ж вирішила написати й собі. Їй відомо було тільки місце народження Сергія, яке значиться у його паспорті: Молдавія, Кагульський район, село Баймаклія. Написала на «Жди меня», проте відповіді не отримала. І тому надумала: а чого б не відправити листа у сільську раду в Молдавію?
– І десь через місяць дзвонить наш домашній телефон. То тьотя Вєра з Криму. Вона – жінка рідного Сергієвого дядька Ігоря. Виявляється, у сільській раді в Молдавії получили моє пісьмо. Там не знали, куди виїхала Сергієва матір. Бо то ще було за Союзу, сімдесяті роки. А знали, що її рідний брат Ігор живе в Криму – туди й переслали моє пісьмо.
Дядько Ігор, який всього на вісім років старший від Сергія, давно знав історію його народження. Він і розповів, що сестра Світлана народила дитину в шістнадцять років. Але покинувши його на своїх діда і бабу, подалася на Донбас (мама її померла, батько мав іншу сім’ю). Та через трохи часу бабу паралізувало, і дід не міг дати раду своєму восьмирічному внукові Ігорю та малому правнукові. Тому написав Світлані, щоб сама гляділа дитину. Вона таки приїхала і забрала сина, але здала в дитбудинок. Сергієві тоді було всього півтора року. І з того часу жив в інтернаті.
Не хотіла бачити сина
Дядько Ігор зі своєю дружиною Вірою гостинно зустріли в Криму волинського племінника із сім’єю. Тітка зателефонувала його матері Світлані в Докучаєвськ і сказала, що її розшукує Сергій Дозмаров. «Знаєш такого?» – запитала. – «Не знаю і не хочу знати», – Світлана кинула трубку. Їй ще кілька разів телефонували, щоб одумалася і таки приїхала в Крим побачити сина. Проте жінка навідріз відмовилася признати його.
Але через кілька днів все-таки… приїхала. Чи то совість заїла, чи ятрили душу спогади, чи то таємниця не давала спокійно жити далі. Але задушевної зустрічі через майже сорок літ, які розділяли рідних людей, не сталося.
– Зайшла: «Здрасьте, ето я, Свєта». І все, – згадує Галина Дозмарова. – Не було, щоб кинулася обніматися. Але переживала, пила таблетки.
І при зустрічі розказала трохи інакшу історію. Мовляв, її життя було нестерпним з народженням сина Сергія. У той час, коли лежала в пологовому, батько хлопчика гуляв весілля з іншою дівчиною. Родина домучувала Світлану «байстрюком», тому, віддавши дитину в інтернат, поїхала на Донбас. А коли через деякий час повернулася його забрати, їй нібито сказали, що його вже всиновили. Згодом молода жінка вийшла заміж, народила двох синів. Свою таємницю повідала лише чоловікові (він рано помер), а от діти нічого не знали. Вони тільки допитувалися, чому мама завжди на свято Юрія пекла торт. Не могла їм раніше відкрити свою таємницю: просто у той день народився її перший син Сергій.
З тієї зустрічі минуло більше п’ятнадцяти літ. Брати, правда, не признаються. Мати телефонувала, навіть приїздила на Волинь. А от син у неї жодного разу не гостював, хоча чимало разів їздив до дядька у Крим. На жаль, п’ять років тому вона померла. Сергій називав її мамою, але чи стала вона справді йому рідною, чи минула дитяча образа? Адже 36 літ жив без неї, але з підтримкою люблячої сім’ї – дружини та дітей, які вже подарували внуків.
Олена ПАВЛЮК
На фото: Галина ДОЗМАРОВА з онуком
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!