П’ять сотень вимушених переселенців із різних куточків нашої країни зібралися на Молитовному сніданку єднання, ініційованим церквою «Спасіння» та Луцькою районною радою. Знаково, що на заході були присутні представники різних релігійних конфесій – протестанти, православні, римо-католики та греко-католики. Також були присутні народні депутати і представники місцевої влади. Усі разом, як одна велика, об’єднана війною родина, молилися за Україну, за її перемогу, за кожного солдата, волонтера і всіх українців.
Хліб за 40 гривень…
Одна із присутніх на заході - Наталія Сідорова, переселенка із Донецької області. Жінка каже, їй було байдуже, куди виїжджати – лиш би подалі від того жаху. На Волинь вона приїхала місяць тому разом з маленькою донькою і великою родиною – усього 20 людей. Її рідна сестра - із місячним немовлям. Нині усі живуть в одному з корпусів лікарні в Олиці.
- Наш дім ще цілий, але вибухи постійно, сирени не вимикаються. Ми з містечка Констятинівка, що біля Краматорська. Магазини там зачинені, нічого не працює. Ціни на продукти величезні, буханка хліба до 40 гривень вартує, стільки ж коштує і кілограм картоплі. За цукор, крупи, взагалі мовчу. Виїжджали ми під обстрілами. Доня моя дуже боялася, вона тільки тут, на Волині, почала нормально спати. Хоча, коли ми тільки приїхали сюди, то вона навіть стукоту дверей боялася – різко схоплювалася і питала мене: «Мамо, куди бігти?». Ми вже пройшли війну з 2014 року, у нашому місті було «ДНР», це тривало десь три тижні і ми дуже сильно з ними натерпілися. Потім наші солдати їх прогнали. Тоді теж ми чули вибухи, але вони були далеко, не так як зараз,- розповідає жінка.
Під вибухи… садять картоплю
А 19-річна Крістіна Матвійчук евакуювала у місто Луцьк свого 12-річного братика. Їхня мама приїхати не змогла, не захотіла залишати свою матір. Крістіна з братиком приїхали сюди разом зі своєю великою родиною - тітками, двоюрідними братами та сестрами.
- Ми родом з Краматорська, тому до віддаленої війни, шуму вертольотів, були звичні. Коли почалася повномасштабна війна, я була у Харкові, бо там працюю. І коли стали бомбити Харків, я подумала, а що ж тоді буде з Донецькою областю, там де мої рідні? Я тішуся, що змогла вивезти свого 12-річного братика сюди, звісно, дуже переживаємо за маму, але постійно тримаємо з нею зв'язок телефоном. Вона говорить, що сирени, вибухи, стріляють – все це безперестанку. Якось я питаю її, що вона робить, а вона відповідає: «Та ми тут картоплю садимо»... Магазини в нас позачинялися, нічого немає, але ми встигли запастися всім необхідним. Навіть є чим з людьми поділитися, - каже Крістіна (вона із братиком - на головному фото).
Дівчина додає, коли виїжджали з Краматорська автобусом, то не задумувалися, куди саме поїдуть. Уже в дорозі визначилися, що це буде Луцьк, подивилися на карті місто їм дуже сподобалося. Єдине, лякало, що поряд Білорусь. Але тут вони мають безкоштовне житло – родина зайняла цілий поверх у гуртожитку, тож разом їм комфортно. Отримують тут і гуманітарну допомогу – харчування, одяг, засоби гігієни. Єдина проблема, як каже Крістіна, намагалася у Луцьку знайти роботу, але безрезультатно.
І таких історій – безліч. Кожен із вимушених переселенців носить у серці свій біль, свою історію, свою втрату. І далеко не кожен з них готовий відкриватися і поділитися пережитим з іншими. Бо ще не прийшов час. Тому такі заходи, де вони відчувають себе потрібними, вкрай важливі. Ще, як наголосив голова Луцької райради Олександр Омельчук, такий захід дуже важливий і для того, щоб ворог бачив, що ми єдині. У нас є незламний дух, який потрібен нам аби перемогти російську навалу і показати всьому світу, що ми є українці. А «українець» нині звучить гордо, тоді як «росіянин» - ницо і принизливо.
- Нас з вами завжди розділяли за мовою, культурою, вірою, розповідали, що нас не існує. Але з 24 лютого ми всім показали – ми існуємо, нас не зламати! Хай ворог бачить, що ми єдиний народ. Бо сьогодні Схід, Захід, Південь, Північ, центр – люди з цих куточків нашої країні в цьому залі і ми всі єдині, - наголосив він.
Наостанок відбулася молитва за найменшеньких українців. Опісля відбулося щедре частування, усі бажаючі переселенці мали змогу отримати необхідні їм медикаменти, а дітки не залишилися без подарунків.
Ірина Бура
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!