У кожній громаді по всій Україні люди гуртуються, щоб допомогти нашим військовим. Перекваліфіковуються за мить із вчителів на пекарів, із водіїв на ковалів. А в Острожці Дубенського району державні службовці місцевої громади за кілька годин навчилися шити-кроїти, адже в перші тижні війни важко було дістати розгрузки, бронежилети. Тож взялися самі їх виготовляти і досі передають на передову ці необхідні речі.
Люди в усіх селах збирали продукти, консервацію для військових. Та, окрім харчів, вони потребували багато всього. Не було взуття, форми, бронежилетів. Очільник громади Тарас Гордійчук буквально з перших днів узявся шукати, де можна купити потрібну матерію, липучки, застібки, іншу фурнітуру для розгрузок. Щось вдалося придбати майже одразу, дещо замовляли в інтернеті. А тоді розпорювали готовий виріб і з кожного шматочка викроювали зразки.
– Чи після роботи, чи у вихідні наші працівниці збиралися у кабінеті трудового навчання місцевого ліцею і там кроїли-шили. Особливих навиків у цій справі не мали, але під керівництвом спеціаліста з питань освіти Олени Ростиславівни Погольської вчилися буквально за кілька годин, – розповідає Тарас Миколайович.
– Дівчата зшивали основу певного виробу, а наш земляк Андрій Камінський, який має вдома потужну промислову швейну машинку, доводив усе до ідеального вигляду.
Всі пригадують, яка в перші дні війни була паніка. Все, що пов’язане з військовою амуніцією, буквально змітали з прилавків спеціалізованих магазинів. Через інтернет треба було довго чекати, тож саме такі організовані команди на місцях найперше заповнювали потреби захисників. З Острожця на Схід передавали бронежилети, розгрузки, аптечки, які тут комплектували якісними медикаментами. Згодом навчилися робити каремати та спальні мішки. Найперше все необхідне доставляти воїнам з їхньої громади. Згодом відгукувалися на потреби сусідів та передавали їм те, що було потрібно. Якщо на початках кожен ніс щось для армії, то нині люди звикли, що війна десь там, далеко… Зменшуються надходження від благодійників.
– Тому я зібрав збори і запропонував щомісяця одноденний заробіток передавати на потреби ЗСУ, – додає Тарас Миколайович. – Мене підтримали, тож таким чином ми постійно донатимо на армію. Нещодавно надійшло прохання від воїнів передати їм маскувальні сітки. Будемо шукати основу, танину і знову братися за роботу. Адже кожен день ціною свого життя і здоров’я військові виборюють нашу свободу. Це має усвідомлювати кожен громадянин України. І кожен має бути вдячним за те, що може жити, працювати і відпочивати в тилу, поки на фронті йдуть жорстокі бої. І кожен має зробити свій внесок у перемогу!
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!