У кожному населеному пункті України люди гуртуються, щоб допомогти військовим. Печуть, смажать, роблять окопні свічки, грілки, буржуйки. А от в селі Борочиче на Горохівщині у майстерні місцевого ліцею організували швейний мініцех. Звідси на передову передають маскувальні костюми, нижню білизну, ноші для поранених та багато інших потрібних речей.
Ремонтували старі швейні машинки
Коли у лютому 2022 року почалася війна, всі були в паніці. Переглядали новини та з острахом чекали подальших подій. Нерви у всіх були на межі. Щоб відволіктися від негативу, вчителька початкових класів Борочичевського ліцею Ольга Яцина вирішила не сидіти вдома, а діяти. Подзвонила до колеги Валентини Барановської й запропонувала щось робити, аби допомогти військовим. Порадилися і вирішили зібратися в шкільній майстерні.
– Війна почалася в четвер, а в неділю ми прийшли і взялися до роботи, – пригадує Ольга Миколаївна. – Селом швидко новини розносяться, тож незабаром приєдналися інші бажаючі допомогти. Люди зносили старі машинки. Почали з подушок, далі були розвантажувальні жилети, підсумки на аптечки, військові речові мішки. Валентина Барановська викладає трудове навчання, тож вона підказувала, вчила. Тоді доєдналися Галина Степащук, Ніна Богонос з чоловіком Ігорем, Олена Трачук. Таня Павліщук привела сусідів. Микола Гесь – наш незамінний закрійник. Безцінний майстер Василь Заєць – вміє полагодити такі старі швейні машинки, що власники вже хотіли їх викинути. А тепер працюють, як новенькі. У нас була делегація американських волонтерів, бо наш односельчанин Леонід Марценюк давно живе в США, а з початком війни підтримує ЗСУ, то вони були вражені, як ми на таких раритетах шиємо. І шиємо якісні, добротні речі. Для них це музейні експонати, а для нас – необхідне обладнання.
Військові підказують, що їм потрібно
Звичайно, за два роки змінювалися люди. Але основний кістяк, як жартує Ольга Миколаївна, таки тримається. Ще допомагають пенсіонерки. Найстарша «шпилька» – Леся Харчук. Разом з подругою Раїсою Рижук вдома шиють, а потім передають в майстерню. З’явилася команда – і треба було придумати назву. Різні варіанти обговорювали, але всім найбільше прийшлося до душі «Шпильки з Борочич». Тож тепер хлопці з передової лагідно називають їх – «наші шпильки». Військові дякують за передані речі, а також кажуть, що їм найперше потрібно, як його правильно і краще зробити. Зараз борочиченські шпильки шиють маскувальні костюми та ноші, якими з поля бою виносять поранених. А загалом у них великий асортимент речей для фронту. Коштами допомагають благодійники. Хтось дасть сто гривень, хтось тисячу. Важлива кожна гривня. Часто тканину приносять люди, кожен допомагає, чим може.
– Зазвичай збираємося після роботи, або на вихідні. Якось довелося мені почути: «Не вірю, що ви задарма ходите і шиєте. Певно, щось з того маєте?» Знаєте, я глянула на цю людину і кажу: «Звичайно, маємо! Маємо відчуття, що вносимо хоч якусь частинку, хоч малесеньку в нашу Перемогу!»
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!