Він лежав один у полі скалічений. Ноги пробиті, правої руки нема, лівою не міг рухати. Покликати на допомогу теж – пробита легеня. Було дуже боляче. Видихнув і чекав смерті. У ту страшну мить навіть уявити не міг, що його врятують, а у госпіталі відшукає кохана дівчина – і вони ще й одружаться!
Сергій Костюченко з Житомирщини з батьком був на Майдані. Тоді ж вирішив стати військовим і боронити рідну землю. Поки не відзначив 18-ліття, їздив з татом як волонтер в АТО до бійців. А у 20 років підписав контракт. Настільки звик до боїв та життя в окопах, що повертатися до мирного життя не хотів. Бо фронт – це те місце, де побратимам довіряєш на всі сто.
– Для солдата головне – пам’ятати, що це війна, і ти можеш померти у будь-яку секунду. Але я боявся не смерті, а того, що моя дівчина залишиться без мене, з батьками не зустрінусь. За себе не боявся. Прилетить – ну то вб’є, – зізнається Сергій журналістам.
Коли почалася велика війна, Сергій був у Білій Церкві. Згодом його з побратимами перекинули під Київ – пройшов Ірпінь, Бучу, Мощун, Демидів, Горенку. Далі його направили на Луганщину. Саме 29 травня, у день знайомства з коханою, Сергію дали бойове завдання. І тому він не встиг привітати дівчину Юлю. У той день хлопець потрапив під мінометний обстріл.
– Я був один у полі. Не міг телефон у руки взяти, бо мав зламану лопатку, а правої руки не було. І кричати не міг, бо була пробита легеня ліва. Я чекав, коли засну, було дуже боляче. Видихнув і чекав смерті. Лежав хвилин 25. Аж тут на пікапі пролітає мій товариш в одну сторону. Думаю, поки він вернеться, то буде пізно. Я добре медицину вчив, щоб допомагати товаришам, і розумів це. Якщо панікувати та глибоко дихати, легеня стискає серце, і воно зупиняється. Заспокоївся й чекав. Товариш їхав назад. Я розумів, що він мене не побачить у кущах. Тому просто ногу підняв. Колесо зупинилося біля моєї голови. Він вискочив, і я видихнув: «Врятували». І вирубився одразу, – каже 22-річний військовий.
А далі були лікарні Бахмута, Дніпра, Києва. Коли йому ампутували праву руку, вирішив покинути Юлю, щоб не бути їй тягарем. Але вона через побратимів розшукала Сергія і приїхала у лікарню. Дівчина ще раніше була готова, що може трапитися все, але коли почула, що Сергій у критичному стані, пережила шок.
– Коли вона приїхала до мене, перше, що я зробив – це розплакався від радості. Це та людина, біля якої я себе відчуваю у безпеці, – щиро зізнається Сергій.
Вони одружилися у лікарні. Закохано дивляться один на одного, ніжно тримаються за руки.
– По більшій частині я вирішила, що ми хочемо одружитися, – сміється Юля.
– Звичайно, я сказав «так», – усміхається Сергій.
Попереду у пари непросте життя, адже Сергій потребує протезування на лівій руці, яка через пошкоджені нерви втрачає силу. Біонічний протез коштує близько 40 тисяч євро. Але молоде подружжя сподівається на краще і вірить:
– Ми разом і ми впораємося!
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!