Сто років тому, 29 січня 1918-го, відбувся п’ятигодинний бій під Крутами. Ця подія для українців не тільки пам’ятна, але й доволі значима. Бо це – яскраве свідчення захисту України як держави. Захисту ціною не життя, а смерті. Більше того, проти московського окупанта стали юнаки, яким би ще жити та жити і які свідомо полягли за Україну. У цій нерівній битві загинули три сотні гімназистів, студентів і юнкерів, що захищали Київ від шеститисячної більшовицької армії під командуванням Муравйова. Втім, декому пощастило вижити, аби розповісти правду про цю трагічну подію. Серед них були й герої, причетні до рівненсько-волинських теренів.
Іван Грушецький. Представник старшого курсу 1-ї Української військової школи. Поручник, стройовий командир. Готував старшин для армії УНР. У бою під Крутами йому пощастило вижити. Потім Іван Грушецький став священиком. Був парохом православної церкви на Волині. У вересні 1939 року, у перші дні окупації Волині радянськими військами, його як українського патріота схопили й кинули до в’язниці. Помер у камері Рівненської тюрми у серпні 1940 року.
Митрофан Швидун. Учень1-ї Української військової школи. Під час бою під Крутами був поранений у праву ногу. З поля бою його винесли товариші. Вилікувавшись, Митрофан записався у Запорізьку дивізію, служив у дієвій армії УНР на панцирних потягах «Стрілець», «Вільна Україна», «Кармелюк». Незабаром отримав ще одне поранення – у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука. Залишився на стройових посадах в УНР і після того, як його визнали військовим інвалідом. У 1920-1930 роки мешкав у Луцьку, був активним діячем місцевої української громади. У 1941 році став організатором Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. Його подальша доля невідома.
Гнат Мартинюк. Уродженець села Годовичі Ковельського повіту Волинської губернії. У 1915 році закінчив Почаївську двокласну семінарію, навчався у військовому училищі у Петрограді, але не закінчив його. Після повернення в Україну вступив до 1-ї Української військової школи. Залишившись живим після Крут, у 1920-1921 роках служив старшиною охорони Головного Отамана, у грудні 1921-го став випускником Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії. У 1922 році повернувся додому, працював викладачем української мови у рідному селі, заснував український хор імені Кирила Стеценка. Під час Другої світової війни прийняв сан, був священиком у селі Великий Порськ на Волині. Загинув у 1943-му.
Сергій НОВАК
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!