Ця історія видається неймовірною, але на війні трапляються різні дива. Те, що сталося з бійцем з позивним Тихон 22 механізованої бригади ЗСУ під Бахмутом, можна вважати дивом Господнім. Уже далеко немолодий чоловік на 46 діб опинився в російському оточенні й не лише вижив без води та їжі, а ще й знищував ворога!
Залишився сам в оточенні, але нищив ворога
Про цю дивовижну історію повідомило Військове телебачення України. Її розповів сам герой Володимир Гудім, який зараз лікується у госпіталі. 30 жовтня він разом з дев’ятьма побратимами трьома групами йшли на чергування на позиції під Кліщіївкою і мали протриматися до 4 листопада. Вже наступного дня почали лізти російські ДРГ. З’явилися перші поранені та вбиті. Двоє його побратимів ВДВ і Борода пішли по воду і не повернулися. Тихон залишився в окопі сам. Ворожа артилерія масовано обстрілювала територію, тому висунутися не можна було. 7 листопада боєць ще бачив сусідню українську позицію, але наступного дня вона зникла. Володимир чекав, що за ним повернуться і допоможуть вибратися, але росіяни пішли у наступ – і він опинився у ворожому тилу. Зв’язку не було, бо радіостанція розрядилася. Літали якісь дрони, але чоловік не висувався з окопу, бо не знав, чиї це «пташки». Виявляється, його розшукували побратими, бо вже з 5 листопада він вважався безвісти зниклим.
Під час атаки окупанти навіть заскакували в окоп до Тихона. Одного разу двоє у темряві не побачили його. Він спокійно вислизнув через інший вхід і кинув гранату, поки рашистські мародери рилися в речмішках хлопців. Для вірності добив їх ще автоматною чергою. Тихону щастило, що його окоп якось залишався малопомітним. А от сусідній невеличкий, як медом був помазаний, кацапи під час обстрілів ховалися там частенько. Їх там Гудім поклав з десяток. Щоб дати знати щось про себе, вирішив вести щоденник. У вбитого орка знайшов блокнот, вирвав списані сторінки і почав записувати коротенько події кожного дня. Щоб коли загине і його знайдуть наші, то хоч знатимуть, скільки він протримався і коли загинув. Записи були коротенькі: «Чекаю на штурм. Поки що тиша», «Живий. Здоровий. Тримаюся. Амінь».
Коли не було дощу, пив сечу
Найбільше дошкуляла спрага. Води на позиції не було, тож рятувала дощова. А коли дощів не було, пив свою сечу. Закінчувалися й продукти. Він тижнями чекав, коли ЗСУ підуть в контратаку і відіб’ють позиції. Але надія танула з кожним днем. І Володимир вирішив кудись виходити, бо чекати не було що. Або голодна смерть, або полон...
– Вибрав дощовий день, бо дрони в таку погоду не літають. Дійшов до лісопосадки, але заблудився. Напоровся на двох росіян, мусив вступити у бій. Одного зразу вбив, другий сховався у бліндажі, помогла граната, – згадує Тихон. – І раптом щось прилетіло. Чи граната, чи міна, але бачу, палець на руці висить на шкірці, ноги посічені.
У посадці облаштував собі нову позицію і там протримався ще майже місяць. Рука, дякувати Богу, не гноїлася, потроху гоїлася. Записи в щоденнику робив лівою. Чув якусь стрілянину, думав, зачистка. Тому не висовувався нікуди. Але голод більше терпіти не міг. Отож наприкінці грудня вирішив іти напролом через поле, навіть якщо воно заміноване.
– Вилізу, не вилізу – це вже діло третє. І тоді я почув, що кричать: «Вставай, іди сюди». Подумав, що, може, не до мене. Але знову кричать – і постріл над головою. Я руки вперед, вилажу і бачу, що сидять наші хлопці. Кажу: «А як ви дізналися, що я свій?» А вони мені: «Ми в приціл побачили тризуб на шапці…» – розповів військовий. – Слава Богу! Я так зрадів! Виявляється, росіяни відступили, й наші зайшли сюди вже з тиждень тому. А я чув голоси, розмовляли російською, тому й не висовувався. Міг би на тиждень раніше вийти...
Найперше Володимир зателефонував мамі. Вона думає, що він інвалід, все, навоювався. Але дух у Тихона бойовий:
– Якщо буду потрібен своїй країні, я готовий знову взяти зброю. Щоб далі боротися за свободу. Бо рід наш козацький, свобідний. І москалям Україна не по зубах!
Підготувала Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!