Микола Скліфосовський – відомий на весь світ хірург. Але його вважають «своїм» росіяни та присвоюють його ім’я головним медичним інститутам і лікарням. Хоч насправді народився талановитий лікар в Україні, тут помер і похований.
На першій операції… знепритомнів
Микола Скліфосовський народився у 1836 році на хуторі у Херсонській області в сім’ї бідного канцеляриста, який мав 12 дітей. Коли спалахнула холера, батько мусив менших дітей віддати в Одеський притулок. Незабаром і сам захворів та помер. Сироті Миколі вдалося вступити на медичний факультет московського університету. Під час практики досвідчені хірурги довірили Скліфосовському видалити пацієнту апендицит. У ті часи наркоз ще широко не застосовували, тож коли зробили перший надріз, хворий почав кричати, а студент… знепритомнів. Старший колега промовив: «Ех, не вийде з хлопця хірурга». Та за кілька хвилин юнак прийшов до тями і взявся асистувати.
Отримавши диплом, Микола повернувся на Одещину і працював у міській лікарні. За короткий час Скліфосовський став заввідділенням. Але пішов на фронт здобувати знання на практиці. Не спокусила залишитися в лікарні навіть велика заробітна плата: 23-літньому юнакові дали професорську ставку! Як військово-польовий хірург брав участь у трьох війнах. На фронті не поспішав ампутувати поранені кінцівки, а рятував. Оперував цілодобово. Медсестри підтримували його сили шматком хліба і склянкою вина. Поруч була молода дружина, яка, незважаючи на небезпеку, всюди їздила за ним. Вони навіть не мали коли натішитися одне одним, бо Ліза померла у 24 роки від тифу, залишивши трьох дрібненьких синів. Лікар довго був у депресії від того, що не зміг врятувати кохану.
Знеболював кокаїном
Одружився вдруге через кілька літ на гувернантці Софії. Жили щасливо. Дружина розуміла чоловіка з півслова і подарувала йому ще четверо дітей.
Після завершення воєнних дій Микола Васильович працював професором у московському університеті, завідувачем хірургічної клініки, яку розбудував і перетворив у потужний лікувальний комплекс. Нині це московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського. Він одним з перших запровадив проведення операцій під анестезією, сприяв жіночій медичній освіті. Микола Васильович ввів багато нового і прогресивного у роботу московських і петербурзьких клінік. Першим у світі застосував місцеве знеболення розчином кокаїну. Запровадив рентгензнімки, почав проводити гінекологічні операції з видалення кісти яєчників, гриж. Організував медичний факультет при університеті в Одесі. Їздив на стажування в Англію, Францію та ініціював у російській імперії Міжнародний з’їзд хірургів, щоб фахівці з різних куточків світу могли обмінятися досвідом.
Доживав віку у райському куточку
А коли втомлювався, їхав відпочивати на Полтавщину. Тут придбав ділянку у селі Дальні Яківці і збудував маєток «Відрада», куди сім’я приїжджала щоліта. Він займав площу у 650 гектарів, мав близько 70 споруд. Тут утримували породистих коней, корів, птицю, пасіку. Біля будинку лікар сам посадив фруктовий сад і доглядав за ним. Схрещував між собою різні яблуні та груші й отримував соковиті ароматні сорти. За красу маєток Скліфосовських називали «Полтавською Швейцарією». Вирощували тут і хміль. Микола Васильович купив мініброварню, бо сам любив пиво і всіх ним пригощав.
– Господар був дуже добрим, щирим та гостинним. До нього постійно приїжджали друзі, різні лікарі, – пригадувала старожилка Майя Конаш, сім’ї якої виділили кімнатку в маєтку.
Останні роки життя вченого були затьмарені важкою хворобою – інсультом. Він покинув Петербург і назавжди оселився на Полтавщині. Трохи оговтавшись від хвороби, не сидів без діла. Обирався почесним мировим суддею полтавського повіту. На свої кошти побудував госпіталь для інвалідів російсько-турецької війни, а вдома звів окремий будиночок, де приймав хворих з навколишніх сіл. Грошей з людей ніколи не брав.
Трагічні смерті дітей
Здоров’я Скліфосовського підкосили важкі родинні втрати. Маленьким помер син Борис. Через туберкульоз нирок у 16 років не стало Костянтина. Але найбільше батька вбило самогубство Володимира. Розповідали, що під час навчання він вступив у якусь таємну політичну організацію й отримав завдання знищити губернатора Полтави. Але підняти руку на батькового доброго знайомого не посмів – застрілився вдома. З горя Скліфосовський замкнувся у собі. Донька Тамара, щоб розворушити батька, порадила збудувати школу. І хірург захопився цією ідеєю. На ділянці перед будівлею заклав садок, де сам навчав селянських дітей щеплювати дерева, доглядати за ними.
Незважаючи на свою популярність та багатство, Скліфосовський був дуже скромним, мовчазним. Лишень на чотири роки пережив батько свого улюбленого сина і помер від інсульту у 68 літ.
Не допоміг лист Леніна
Після смерті Миколи Васильовича обірвалася нитка чоловічого роду, бо через рік син Микола загинув на російсько-японській війні, а Олександр зник безвісти у громадянську війну. Були у хірурга й дві доньки. Однак їхнє життя теж обірвалося трагічно. Молодша – Софія, мала інвалідність і втопилася у річці. Старша, Тамара, була красунею, яка вправно керувала маєтком, їздила верхи. Мала чоловіка, двоє дітей. Жили у Яківцях, бо треба було доглядати паралізовану матір.
Коли у жовтні 1919 року в село увірвалися червоноармійці, то жорстоко познущалися над рідними Скліфосовського. Чоловік Тамари та доньки десь поїхали напередодні, і це їх врятувало. Всю лють більшовики вилили на двох жінок. Не зупинило й те, що у Софії Олександрівни був лист, підписаний леніним про те, що до родичів Скліфосовського репресій не застосовувати через його медичні здобутки. Матір зарубали лопатами, а Тамару зґвалтували та повісили головою вниз на дубі. Досі не відомо, де похоронені нещасні жінки. Могили ж Миколи Васильовича та сина майже сто літ ніхто не доглядав. Вони заросли бур’янами, і лише у 2009 році їх відновили. На мармуровому надгробку написано: «Світячи іншим, згораю сам».
Відомо, що внучки Скліфосовського Надія і Ольга виїхали з батьком за кордон. Ольга оселилася у Швейцарії.
Кози-переселенці оселилися в історичному маєтку
Давно уже немає ні саду, ні виноградника. Сам маєток розграбований та понищений. Лишилося кілька господарських приміщень, які викупив підприємець Володимир Антонов. Планував облаштувати там музей, тож найняв реставратора Михайла Бережинського. Однак з початком війни усе змінилося. І коли до Михайла звернулися волонтери, які попросили допомоги з порятунком козячої ферми з Ізюмського району, той запропонував привезти їх сюди. Уже народилося 40 козенят. На фермі працюють волонтери: годують кіз, збирають молоко, роблять сир та йогурти. За словами реставратора, у частині колишньої амбулаторії хірурга планують облаштувати сироварню, в іншій – музей Скліфосовського. Щоб таки зберігалася пам’ять про цього видатного українського хірурга.
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!