Вся Україна чула про те, як рашисти в Іванкові Київської області спалили музей всесвітньо відомої художниці Марії Примаченко. Але це був не єдиний їхній злочин у цьому селі. Осколком касетної бомби вбило 14-річного Івана, а його мамі Олені Вітер відірвало ногу.
Біль від втрати дитини не відпускає жінку. Зізнається, що сили жити додає віра у те, що дочекається суду над вбивцями її Іванка.
– Синочок закінчував восьмий клас. Був відмінником, переможцем олімпіад. А як гарно грав на піаніно та саксофоні! Він мріяв виступати з оркестром. Та кляті орки знищили всі наші сподівання, – зі сльозами на очах розповідає свою історію журналістам Олена.
Жінка пригадує: увечері 24 лютого у бік їхнього села почали їхати ворожі танки. Бомби зруйнували школу та ФАП, загинуло багато людей. Тож сім’я вирішила втікати у Малин на Житомирщині. Це було 14 березня.
– Вранці зібрали речі і готувалися у дорогу. Мала рушати колона машин. Залишалось буквально декілька хвилин до виїзду. У нас було трохи продуктів, й Іван поніс їх до сусідів, які не планували виїжджати, – поділилася болісними спогадами Олена. – Це буквально за декілька десятків метрів. Він стояв на порозі сусідського будинку у той момент, коли над вулицею пролетів безпілотник. Я встигла крикнути чоловікові, що щось вистрелило, добігла до хати. Далі усе наче в тумані. Під моїми ногами розірвався снаряд... А уже за декілька хвилин сусід покликав рятувати Івана! Дивлюсь – у мене всі ноги в крові. Чоловік кричить, що сина уже немає. Від жаху та болю я просто знепритомніла.
Жінка розповіла, що їм вдалося випросити в окупантів дозволу проїхати в Іванківську районну лікарню. Пам’ятає, як усю дорогу тримала сина за руку. Вона ще була теплою, тому мати не втрачала надії, що Іванко живий.
– Коли ми дістались на місце, лікарі просили відпустити ручку, а я не могла, – витирає сльози. – Це був найстрашніший момент мого життя. Чоловік забрав синочка додому, знайшов труну і поховав біля нашої хати разом з 12-річним хлопчиком, який теж тоді був неподалік і загинув від поранення.
У лікарні Олені ампутували ліву ногу майже до коліна. Через відсутність світла допомогу надавали при ліхтариках, а сусіди зносили пальне, аби хоча б на декілька годин увімкнути генератор, щоб запрацювало обладнання. Загалом Олена Вітер перенесла шість операцій, тепер перебуває у Київській обласній лікарні.
– Біль у тілі пекельний, але в душі – ще страшніший. Після того, як Іванків звільнили, провели ексгумацію і перепоховали синочка. На жаль, мене там не було – лежала у реанімації, – з жалем розповідає Олена. – Мрію піднятись на ноги, аби піти на могилу дитини, та лікарі кажуть, що це буде не скоро – потрібна тривала реабілітація.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!