43-річний Євген Компанець з Черкас давно пересувається на інвалідному візку. Однак не нарікає на труднощі. З початком війни взявся допомагати ЗСУ. Хоч воювати не може, зате вправно ліпить пироги і вареники ще й гордо наголошує: «Як на Харківщині солдати з’їли наших вареників, то за два дні три села звільнили!»
Не було б щастя, та нещастя допомогло
У житті іноді трапляється, що найстрашніша біда обертається щастям. Так про себе починає розповідати чоловік. У 2011 році на роботі він впав зі стелажа і важко травмувався. Було кілька операцій, але лікарі повідомили невтішну новину: через травму хребта ходити більше не зможе.
– Саме під час лікування я познайомився з медсестрою Тетяною, яка дуже підтримала мене і у всьому допомагала, – пригадує Євген. – Між нами спалахнули почуття, і відтоді ми не розлучаємося. У коханої були від першого шлюбу двоє дітей, які стали для мене рідними, син навіть узяв моє прізвище. Мені дали першу групу інвалідності, дружина доглядала мене.
Однак Євген не з тих, хто житиме на одну лишень пенсію. Тим більше, що діти підростали, треба допомагати дружині. Вона придумала, щоб мати додатковий дохід, пекти пиріжки на продаж. Чоловік радо взявся допомагати, справно ліпив смаколики, хоч до цього ніколи не мав діла із тістом. Ніколи і словом не заїкнувся, що це суто жіноча робота. Мусили вставати серед ночі, на кухні до світанку пекти, щоб на ранок клієнтам доставити тепленьку та ароматну домашню випічку.
З усієї України люди надсилали кошти
З початком війни доставка пиріжків відійшла на задній план. Кожен думав, як рятуватися. Знайомі виїжджали за кордон, пропонували і їм рвонути в Європу, але на родинній нараді вирішили залишитися вдома. Дружина та донька долучилися до волонтерства. Разом із сусідками створили «вареничний батальйон». Євген нудився вдома, а потім запропонував: «Дівчата, я ж теж можу вам допомагати». Разом зі своєю Тетяною вдома почали млинці крутити, а літом у розпал ягідного сезону вареники з різними начинками робили. За тиждень вдавалось наліпити і заморозити близько двох тисяч вареників. Євген на своїй сторінці у соцмережах почав виставляти фото, як сидячи в інвалідному візку трудиться. Люди писали вдячні відгуки, мовляв, який сильний духом чоловік. Деякі почали просити реквізити картки, щоб переслати гроші, бо бачили, що йдуть вони на добру справу. З усієї України відгукувалися небайдужі. Так несподівано для себе чоловік став відомим. Почали надходити кошти – і подружжя змогло розширити асортимент. Маківники, манники, фарширований перець, перетерте сало зі спеціями, маринована капуста, борщові заправки, варення – все це передають на передову. До справи долучається навіть маленький внук Віталик. Він береться розкачувати тісто та всіляко хоче допомагати дідусеві. Родина робить смаколики й для захисників, що проходять реабілітацію в медичних закладах Черкас.
– Тут є люди з цілої України. І їхні родичі не можуть приїхати. То ми піклуємося і про них, – каже волонтер. – Бо що таке лікарняна їжа? Я часто мушу перебувати в лікарнях, то про це добре знаю…
Військові з передової дякують за домашні смаколики, надсилають фотозвіти. І це додає особливого натхнення, адже Компанці розуміють, що їхнє родинне тепло та праця дає українським захисникам додаткові сили у боротьбі з ворогом.
І ви можете долучитися до доброї справи, переславши гроші цьому чоловікові: 5168755466630544 Євген КОМПАНЕЦЬ.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!