В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ після повернення з полону
Україна

Кадировці купили солдата без рук і ніг, щоб вигідніше обміняти

9 вересня, 10:00
0
1
Сподобалось?
1

Вражаючих історій з цієї підлої війни без правил про знущання над нашими бійцями в російському полоні оприлюднено немало. У той час, коли ми дотримуємося всіх міжнародних конвенцій у поводженні з полоненими, ворог відверто плює на всі міжнародні правила ведення воєн. І найбільше це демонструє у ставленні до українських військовополонених, утримуючи їх у нелюдських умовах.

Цю історію розповіли хлопці, яким пощастило повернутися з полону у групі наших полонених, яких обміняли 11 червня цього року. Серед них не міг не звернути на себе увагу змучений чоловік, у якого не було обох рук та ніг. Як можна таку людину тримати в полоні?! Виявляється, у кацапів та їхніх спільників все може бути...

В’ячеслав Левицький пішов на війну добровольцем у березні 2022-го і майже рік захищав рідну землю. Воював на півдні, потім на Донеччині. Там і отримав важкі поранення в ноги та живіт. Тіло наскрізь прошило осколками, пробило печінку.

– Я втратив свідомість. Потім прийшов до тями і помалу поповз до того місця, де БК був. Накарачках повз. Втратив багато крові і дуже хотілося пити. А там була бутильована вода. Напівзамерзла. Руки спухли, я не міг навіть відкрити. Зубами відкручував пробки, пив воду. Обмерзли руки в мене, мороз до мінус 10, – розповів В’ячеслав журналістам обставини свого полону. – Там два дні побув. Потім переповз у те місце, де нас міняли (де заступав на чергування), думав,  може, під’їде машина – і нас заберуть. Але «деенерівець» побачив мене перший. Так я потрапив у полон. А потім – в яму. Допитували там, катували. Після їхніх допитів і синяки, і ніс розбитий, і саперною лопаткою по голові били, і прутом. Били, били, а тоді скинули в погріб – і я там два чи три дні пробув. Потім витягнули з погреба, повезли в місто якесь. Там передали чеченцям. Перший командир, який мене побачив, каже: «Эти с*ки тебя еще и били?! Какие они п*д**асы».

Військовослужбовець Сергій Потремай з Вінниччини потрапив у той самий «деенерівський» підвал. У катівнях він провів півтора місяця. Його п’ять разів водили на розстріл, били дубинками, електрошокерами, годували один раз на добу. Могли дати каші якоїсь і хліба. Якогось дня приїхали кадировці і... купили українських полонених у росіян. Так за гроші вони формують свій обмінний фонд.

– Їм треба було 60 чоловік на обмін. А потім привезли Славіка важко пораненого. Ми, якщо чесно, думали, що він взагалі не виживе. Гарячу воду принесли і помили його, – згадує Сергій знайомство з В’ячеславом.

Він ще не знав, що саме завдяки цьому хлопцеві йому вдасться повернутися з чеченського полону в Україну. Бо українських бранців кадировці переправили в Грозний. Там у госпіталі МВС пораненому Левицькому надали медичну допомогу – ампутували кінцівки. Сергієві Потремаю доручили доглядати за безруким і безногим побратимом у госпіталі, а потім і в підвалі, де їх утримували. Він його годував, одягав, умивав, а обміни весь час зривалися. Врешті, коли сформували список, то Сергія теж внесли до нього як супроводжуючого інваліда. Із 39 українських полонених чеченці звільнили тоді лише дев’ять. Так обидва чоловіки 11 червня повернулися додому. І в маленькому містечку на Одещині в хаті мами В’ячеслава пролунав такий довгоочікуваний дзвінок від сина...

– У мене немає ні рук, ні ніг. Це було страшно. Але живий! Головне, живий! – ці слова з вуст мужнього воїна звучать життєстверджуюче. Він сподівається, що після протезування його втрачені руки знову стануть золотими, бо до війни чоловік працював автомеханіком – і його недарма називали «майстер – золоті руки».

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися