Повертається з небуття ім’я сміливого, відчайдушного повстанця Сергія Богдана, надрайонного керівника Любомльського району. Разом з однодумцями ходив у рейди селами, боровся з німцями та поляками, а з комуністичною владою – аж до 1950 року.
Документи про провідника передали з КДБ
Волинського Штірліца Сергія Богдана у Любомльському районі знали як Бикова. З приходом в Україну німців він повірив, що вони дадуть незалежність нашій державі. Тому записався у допоміжну поліцію. Проте через трохи часу, зрозумівши, що помилявся, вступив в ОУН, а у 1942 році – в УПА. Сергію на той час минув всього 21 рік, а йому довірили керувати сотнею, згодом став провідником у Старовижівському районі, очолював службу безпеки і був надрайонним провідником тодішнього Головнянського району (тепер це Любомльщина). У 1944 році повстанці з Биковим малими групами рейдували на території Шацького, Любомльського, Головнянського районів. У селах були боївки, схрони, явочні квартири.
– У дев’яностих роках по селах ще жили люди, які добре пам’ятали Бикова – його так називали. Він взяв це псевдо від прізвища свого ворога – одного з командирів загону НКВС Бикова, – розповідає історик, колишній директор Любомльського краєзнавчого музею Олександр Остапюк. – Чимало матеріалів про Бикова передав знайомий працівник місцевого КДБ. Річ у тім, що з приходом Незалежності спецслужби палили архів, і велику частину документів вдалося врятувати. До речі, вони стали значною колекцією музею. Серед них – дані про Бикова. Лише рік тому я знайшов біографію Бикова, написану його рукою, де він описував, в яких боях, акціях брав участь.
Старожили переказували про Бикова неймовірні історії. У повоєнні роки Любомль був військовим містечком, де жили тисячі радянських солдатів та офіцерів. І Биков не боявся виходити у розвідку в місто посеред білого дня! Якось він зустрів у полі дядька, у якого попросив кожуха, пояснивши, що у криївках дуже холодно, а весною того кожуха повернув. Люди згадували, як він міг прийти у кінотеатр імені Чапаєва, потанцювати, а потім зникнути. Тільки поголос ішов: «Був Биков». Згадують, як він не раз в ресторані «Голубий Дунай» обідав у військовій формі за одним столом з офіцерами, а потім офіціанти знаходили записки «Тут був Биков».
Жінка відмовилася від підпільника
Биков жахав кадебістів аж до 1950 року. На нього в районі влаштували справжні лови. Знайшовся і зрадник. 29 жовтня 1950 року його з провідницею на прізвище Головей кадебісти оточили на хуторі поблизу села Глухи Старовижівського району. Але так просто Биков не здався – він вбив сержанта і поранив двох солдатів. Проте сили були нерівні. Повстанського провідника застрілили.
На опізнання його привезли в Головно, поклали під стіною відділу МДБ. Кажуть, десь біля Головна його і прикопали. Ніхто до цього часу не знає, де його могила. Бо батьків ще у війну вивезли у Сибір, сім’ї він не мав.
– Хоча, як мені розповідали люди, в Бикова була на Ратнівщині жінка і дитина. Вона після війни категорично відмовилася від нього. І дитину виховувала в радянському дусі, – розповідає Олександр Остапюк. – Цій простій жінці треба було вижити. Але навіть через роки на контакт вона не йшла.
У сімдесятих роках працівники КДБ у своїх архівах знайшли багато фотографій членів ОУН-УПА. Переглядаючи знімки, начальник ледь не остовпів, коли на одному з них побачив… першого секретаря райкому партії Пом’яновського! Він подібний до Бикова як дві краплі води! Терміново зібрали пленум райкому партії і вирішили: зняти з посади. Потім таки розібралися, що то не Биков, але було пізно. Пам’ятали і боялися відчайдушного провідника навіть через двадцять років після його смерті.
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!