11 листопада минає рік, як українські війська зайшли у Херсон. 8 місяців і 18 днів місто перебувало в окупації. Стільки радості, щасливих сліз тоді було! Нині рашисти за них жорстоко мстять херсонцям. Практично жодного дня без обстрілів. Нелюди забирають життя, руйнують будинки… Трішки торкнутися того, що переживають жителі міста-героя, у ці дні могли і волиняни. У Волинському краєзнавчому музеї відкрили виставку «Жахливі квіти війни» Василя Чайковського.
Василь Чайковський окупацію пережив у селищі Антонівка біля Херсона. З його города видно Антонівський міст. До війни чоловік працював викладачем фізичної підготовки у Херсонському юридичному інституті, підполковник міліції. А ще вів секцію фрі-файту. Це бойове мистецтво, український варіант контактних єдиноборств.
Пан Василь каже, що 24 лютого поставило його життя і життя багатьох херсонців ніби на паузу. Він спостерігав за тим, як ворожі війська їхали через міст у перший же день. Безкінечна колона техніки минала Херсон і прямувала на Миколаїв. А потім до мосту підійшли наші захисники. Майже добу вони стримували русню, та сили були нерівні. Почалися довгі місяці окупації. Не було світла, води, газу. Навчилися виживати. Антонівку покинуло багато людей. Залишилися старенькі та інваліди. Або такі, як Василь Чайковський, який нікуди не хотів їхати. Він лишився разом зі своєю мамою.
– Ми жили як одна сім’я, ділилися харчами, разом шукали питну воду. Технічну набирали з Дніпра, – згадує чоловік про окупацію. – Волонтери доставляли в Антонівку хліб безплатно, я допомагав його розвозити. Орки зайшли в Антонівку на п’ятий день вторгнення. Найперше, що зробила русня – заблокувала українські телебачення, радіо та інтернет. Пропаганда у них працювала на високому рівні. Правда, хто хотів, міг знайти й іншу інформацію. Я і багато моїх знайомих чекали на ЗСУ. Ми раділи, коли вдавалися влучні обстріли у Чорнобаївці, влучання по мосту. Але були й такі, хто вітав загарбників. А Херсон був обклеєний плакатами «росія тут назавжди». Деякі у це повірили.
В окупації Василь Чайковський вів щоденник. У травні цього року він його видав окремою книжечкою. У ній описано не тільки місяці окупації, а й те, як «друга армія світу» робила жест доброї волі і втікала з Херсона з награбованим майном українців.
«11 листопада десь о 12 годині дня я сидів у кав’ярні. Заходить чолов’яга і вітається «Слава Україні!» Тоді я йому сказав, що то дуже сміливий вчинок. На що він мені відповів: «Ви ще не знаєте? Нас звільнили! На майдані наш прапор!» Не повірив, подумав, що то провокатор. Пішов до центрального майдану Свободи. Там побачив синьо-жовтий прапор. Було багато людей, усі раділи, співали Гімн України, обіймалися… Усе ще не вірилось, але мене всього розпирало від радості», – описав Василь Чайковський миті звільнення Херсона. Та радість тривала недовго.
Уже наступного дня, 12 листопада, рашисти обстріляли Антонівку. У людей з’явилася розгубленість. А коли мінометними обстрілами побило перші хати, то в очах можна було побачити страх. За останній рік мешканців селища ще поменшало – жити під постійними обстрілами важко.
Василь Чайковський зізнається, що саме після звільнення став робити свої вироби. Тут і гільзи з градів та мінометів, осколки снарядів усіх калібрів. Перший зробив із касетної бомби, під обстріл якої потрапив сам. Каже, що вона небезпечна тим, що звідти після вибуху вилітають цвяшки.
– Мої вироби із того, що вбиває українців, і я хочу, щоб це побачило якомога більше людей, – сказав автор під час відкриття виставки. – Війна триває.
Крім «жахливих квітів війни», тут можна побачити й фото, які Василь Чайковський робив звичайним мобільним телефоном. На них – зруйновані хати його сусідів в Антонівці, знайомих у Херсоні. Болісні світлини того, що сусідній «братній» народ зробив із життям українців.
Луцьк став дванадцятим містом, куди Василь Чайковський завітав зі своєю експозицією. Перша була виставлена у Чорнобаївці.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!